Мирні люди, яких удалось евакуювати з «Азовсталі» в Маріуполі, розташувалися на карпатських полонинах.
Читайте також: В Білорусі “Іскандери” перемістили ближче до кордону України, ймовірно, для завдання ракетних ударів по західних областях
Люди після авіаударів та атак із кораблів, геть переоцінили своє життя і хоча досі лякаються повітряних тривог, радіють кожній хвилині і цінують кожну порцію їжі, йдеться в ТСН.
Зараз вціліли готують знову на багатті, але вже в задоволення на полонині. Серед них героїня багатьох сюжетів – «тьотя суп», яка спромоглася годувати людей на «Азовсталі» майже з нічого.
Зараз вони знову зібралися разом, аби варити юшку, яка була фірмовою в їхньому бункері. Наталка саме через цю страву отримала своє прізвисько. Насправді вона – машиністка котлів високо тиску заводу «Азовсталь». «Я ніколи нікого не допускала до кастрюль, це мій недолік, я все сама», – пригадує вона.
Спочатку варили на відкритому вогні, але потім довелося обладнати кухню в підвалі. «В нас були відра, а потім якісь кастрюлі знаходили», – додає вона.
В них було мало води, солі та всього того, що зазвичай кладуть до юшки. Сьогодні продуктів із запасом, але Наталя навчилася економити і все розраховує, каже що цінність їжі змінилася. Спочатку потрапивши до готелю страждала від того, що порції завеликі – не могла доїсти. «Нагодувати цією порцією можна 5-6 людей і я плакала», – каже Наталія.
Чоловік Наталі Володимир – теж працівник «Азовсталі» – розповідає, дружина не так переживала за себе в бункері, що голодна, як за полишену вдома кішку. Володя сьогодні теж допомагає з вогнищем. «Перший тиждень взагалі на багаття дивитись не міг, два місяці багаття, багаття, трошки треба пережити. Це вже багаття щастя, а там був вогонь виживання», – каже Володимир.
Наталя економить і воду – в Маріуполі її топили зі снігу, всюди шукали, хоча б технічну. «На 8 березня у нас випав сніг і нам хлопці дозволили помити голову, це було свято», – посміхається Наталія.
Картоплю теж чистить сама і згадує, лише зрідка могли покласти до кастрюлі таку розкіш як картопля. «За шкурки «билися», я по черзі видавала шкурки собакам, вони там щось варили і так виживали ті собаки, бо корм закінчився, собаки виходили, то були одні кіскти», – додає Наталія.
На «Азовсталі» в найкращі дні на 30 літрів води клали дві банки рибних конесервів, сьогодні це дві великі банки тушкованки.
В евакуйованих з «Азовсталі» змінилися страхи – раніше чоловіки з острахом згадували процес фільтрації. Світлана під авіадураами боялася смерті, а тепер не хочеться загинути тут, на полонині. «Зазирнеш у телефон, а там повітряна тривога і щось починаєш присідати. Тихо, звичайно, ось недавно вийшли прогулятися, тільки вийшли в ліс – паніка, тривога, страх, бігли назад», – розповідає жінка.
Юшка готова і вона саме таку, як Наталя-тьотя суп мріяла зварити під обстрілами, якби було з чого. В цієї історії ще немає фіналу. В людей, які з бункерів «Азовсталі» потрапили до карпатських гір досі немає розуміння, що робити після того, як вижив, втративши все. Але саме зараз є суп, гори та надія колись повернутися додому.
Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook
Підписуйтесь також на наш телеграм-канал УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!