Герої не вмирають: 20 найвідважніших із Небесної Сотні (фото)

Вони різні, але всіх їх об’єднувала любов до України. Напередодні Дня Героїв Небесної Сотні Факти ICTV пропонують згадати хоча б частину тих, хто ціною власного життя боровся за наше спільне майбутнє.

Читайте також: Відомий фотограф опублікував унікальні фото беркутівців, зроблені напередодні розстрілів на Майдані (фото)

Вербицький Юрій Тарасович

25 серпня 1963 – 22 січня 2014

Юрій був науковцем-сейсмографом. Працював інженером відділу сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. С. Суботіна у Львові, мав вчену ступінь кандидата наук.

Вранці 21 січня 2014 року потрапив під обстріл гумовими кулями на Грушевського, одна з яких влучила чоловікові в око. Був викрадений з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценком. Тіло Вербицького знайшли поблизу Гнідина Бориспільського району зі слідами тортур. У лікарні офіційною причиною смерті назвали переохолодження.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Жизневський Михайло Михайлович

26 січня 1988 – 22 січня 2014

Михайло був родом із Білорусі, однак виїхав із країни через політичні проблеми. Останнім часом жив і працював у Києві та Білій Церкві. Входив до організації УНА-УНСО. Окрім того, був позаштатним кореспондентом газети Соборна Київщина.

Був учасником Євромайдану з перших днів, був задіяний в охороні. Загинув під час штурму на вул. Грушевського біля стадіону Динамо від наскрізного поранення в серце мисливською кулею.

Нагороди: орден Героїв Небесної Сотні (посмертно).

Нігоян Сергій Гагікович

2 серпня 1993 – 22 січня 2014

Вірменин, що народився на Дніпропетровщині. Родина Сергія переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі. Навчався у Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами.

На Майдан приїхав 8 грудня, бо “зрозумів, що повинен бути за Майдан”. Був задіяний в охороні. Загинув під час штурму на вул. Грушевського від трьох вогнепальних поранень  – у шию, голову та груди.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Сеник Роман Федорович

26 липня 1968 – 25 січня 2014

Роман був родом зі Львівщини, останні 15 років мешкав у місті Турка. Служив миротворцем у контингенті Миротворчих сил ООН у Югославії під час війни Хорватії за незалежність, був прапороносцем. Мав бойові нагороди.

Входив до 29-ї Бойківської сотні самооборони Майдану. Носив із собою прапор України з написом Турка, за що його називали Турківським прапороносцем. Під час штурму на вул. Грушевського отримав важке вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, а руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати. Помер у лікарні через значну втрату крові.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Хом’як Віктор Борисович

20 лютого 1958 – 27 січня 2014

Віктор мешкав у с. Голишів на Волині. Працював охоронцем у приватного підприємця та господарював. Коли дізнався про побиття студентів на Майдані, сказав: “Я мушу бути там. Я за весь наш Голишів стоятиму!”

Тіло Віктора знайшли повішеним на металевій конструкції “ялинки” на Майдані з численними слідами катувань на голові та руках. Міліція назвала випадок самогубством, проте рідні переконані, що смерть була насильницькою. За словами доньки загиблого, тіло було повішено на дуже тонкій мотузці, яка б не витримала вагу дорослого чоловіка, окрім того, тіло стояло на балках.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Бондарев Сергій Анатолійович

24 листопада 1981 – 18 лютого 2014

Народився у Краматорську, проте останні кілька років жив у Києві. Працював програмістом у провідних IT-компаніях України: Luxoft і GlobalLogic. Під час Революції гідності завжди був у серці гарячих подій у Києві.

Після роботи приходив на Майдан, аби допомогти протестувальникам будувати барикади та чергувати на них. Загинув від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок. На момент загибелі дружина Сергія була на сьомому місяці вагітності.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Брезденюк Валерій Олександрович

17 червня 1963 – 19 лютого 2014

Валерій жив на Вінниччині. Був підприємцем і засновником першого у Жмеринці комп’ютерного клубу. Художник, відомий своєю унікальною технікою малювання на воді – ебру. У 2013 році став фіналістом шоу Україна має талант.

Загинув уночі під час мітингу на Майдані від снайперського пострілу у спину. За словами знайомих, під час сутичок чоловік був у бронежилеті, однак він його не врятував. Від’їжджаючи на Майдан, Валерій попросив у випадку,якщо з ним щось трапиться, покласти в домовину два прапори – державний і повстанський УПА. З цими стягами його доправили додому та поховали.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Дворянець Антоніна Григорівна

23 березня 1952 – 18 лютого 2014

Антоніна жила у Броварах. Була ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Коли Антоніна вийшла на пенсію, майже весь час віддавала Майдану. Розносила чай та їжу, а в морози купувала активістам за власні кошти теплі шкарпетки.

Жінка загинула під час зіткнень на вул. Інститутській біля верхнього входу в метро Хрещатик. Антоніна кинулась захищати хлопців, яких жорстоко бив беркут на барикадах. За це жінка отримала важкі удари кийками по голові.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Максимов Дмитро В’ячеславович

17 листопада 1994 – 18 лютого 2014

Дмитро був киянином. Хлопець займався дзюдо в Київському міському центрі Інваспорт (мав вроджені вади слуху). Був срібним і бронзовим призером із дзюдо на Дефлімпійських іграх у Софії 2013 року. Кавалер Ордена За заслуги III ступеня.

Прийшов на Майдан, аби демократично відстоювати українську державу. Під час наступу силовиків врятував життя кільком хлопцям, прикривши їх від вибуху бойової гранати. Однак цим вибухом Максиму відірвало руку. Згодом він помер у Будинку профспілок від втрати крові.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Плеханов Олександр Вікторович

7 березня 1991 – 18 лютого 2014

Олександр був киянином, навчався на 5 курсі Київського національного університету будівництва та архітектури. Професійно займався станковою скульптурою. Захоплювався велосипедним спортом, а також спортивними бальними танцями.

Загинув від втрати крові внаслідок кульового поранення в голову. На хлопцеві був бронежилет і велосипедний шолом, однак вони його не вберегли. Помер у лікарні. До вручення диплому бакалавра Олександр не дожив два дні.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Сердюк Ігор Михайлович

3 листопада 1969 – 18 лютого 2014

Мешканець Кременчука, що на Полтавщині. Ігор був підприємцем, займався організацією ремонтно-монтажних робіт. Вже у зрілому віці захопився дайвінгом, перемагав на всеукраїнських змаганнях, а також їздив на міжнародні змагання.

На Майдан Ігор почав їздити з перших днів, інколи повертався додому, щоб навідати родину. Був прапороносцем 9-ї сотні загону Самооборони. Загинув під час обстрілу поблизу Маріїнського парку, коли допомагав активістам будувати барикаду та носити мішки. Під час нападу тітушок і беркутівців Ігореві впритул вистрелили з обрізу в обличчя.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Арутюнян Георгій Вагаршакович

4 липня 1960 – 20 лютого 2014

Георгій був вірменином, громадянином Грузії. Отримавши посвідку на постійне місце проживання в Україні, останні роки жив у Рівному. Був активістом обласної організації ВО Свобода. Планував повернутися в Батумі до дочок, двома роками раніше втратив дружину.

Загинув від кулі снайпера на барикаді біля Монументу Незалежності, коли допомагав пораненим активістам. Куля влучила в шию, чоловік помер від втрати крові. 3-річна донька Георгія лишилася круглою сиротою.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Войтович Назар Юрійович

2 червня 1996 – 20 лютого 2014

Назар був мешканцем с. Травневе на Тернопільщині. Вчився у Тернопільському кооперативному коледжі на дизайнера. Любив живопис і цікавився козаччиною.

19 лютого Назар мав віднести до автобуса, що їхав до Києва, речі для Майдану. Та замість цього хлопець поїхав на Майдан сам. Із оборони він взяв тільки каску. Пробув на Майдані близько 3 годин. Загинув на вул. Інститутській від снайперської кулі, що влучила в око. На момент загибелі Назар навіть не досягнув повноліття.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Голоднюк Устим Володимирович

12 серпня 1994 – 20 лютого 2014

Устим мешкав у Збаражі на Тернопільщині, був студентом Бережанського агротехнічного інституту. З дитинства захоплювався історією та мріяв захищати рідну країну. На Майдані був із листопада, був в охороні Майдану. Після нападу силовиків 30 листопада Устим був сильно побитий: на голові йому наклали 12 швів.

Хлопця легко можна було впізнати завдяки миротворчій ООН-івській касці. Він сам перефарбував її у блакитний колір миру та вважав своїм оберегом. Разом із тим, Устим настільки піклувався про людей, що просив своїх побратимів у найнебезпечніші моменти кричати НЕБО ПАДАЄ, аби не лякати інших.

Рабів до раю не пускають, – останні слова хлопця в соцмережі…

Загинув на вул. Інститутській від пострілу снайпера в голову. Іменем Устима названа його 38-а сотня.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Гурик Роман Ігорович

2 жовтня 1994 – 20 лютого 2014

Роман проживав у Івано-Франківську, навчався на філософському факультеті у Прикарпатському університеті. Родина спершу не хотіла відпускати Романа на Майдан до Києва, однак хлопця це не зупиняло. Він хотів боротися за краще майбутнє. На Майдан хлопець почав їздити ще з грудня.

Роман загинув під час зіткнень на передовій. Коли він витягав свого пораненого побратима, потрапив під перехресний вогонь снайперів. Куля влучила у скроню.

Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть, – останні слова хлопця в соцмережі.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Костенко Ігор Ігорович

31 грудня 1991 – 20 лютого 2014

Ігор жив у с. Зубрець на Тернопільщині. Був журналістом видання Спортаналітика. Навчався на 5 курсі географічного факультету ЛНУ ім. І. Франка. Окрім того, Ігор був активним редактором української Вікіпедії.

Загинув під час протистояння на вул. Інститутській біля Жовтневого палацу. Ігор пішов уперед із щитом, однак у нього влучили дві снайперські кулі – одна пройшла вище серця, а інша влучила в голову. Коли тіло загиблого переносили, його ноги були настільки побиті “що їх можна було зав’язати на вузол”.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Пантелеєв Іван Миколайович

1 грудня 1981 – 20 лютого 2014

Іван був родом із Краматорська, що на Донеччині. Поет, рок-музикант, соліст гурту Небо Мінуса. Мріяв про те, що гурт стане відомим, а пісні – популярними. Окрім того, чоловік хотів отримати освіту історика. Останнім часом Іван жив у с. Дмитрівка, де доглядав 90-літню бабусю.

На Майдан поїхав після того, як дізнався про зачистку в ніч на 30 листопада. Допоки був у Києві, жив у наметі на вул. Інститутській. Належав до першої сотні Самооборони, мав псевдо Креман.  Загинув Іван на вул. Інститутській від семи кульових поранень снайпера.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Наконечний Іван Максимович

18 жовтня 1931 – 7 березня 2014

Іван Миколайович жив у Києві, в минулому – офіцер ВМС СРСР. Ходив на Майдан щодня після кривавого розгону студентів. Аргументував тим, що давав військову присягу захищати свій народ. Попри свій вік, Іван Миколайович допомагав активістам чим міг.

За словами родичів, чоловік знав, на що йде, і був готовий померти. Саме тому в кишені він носив листочок з ім’ям, паспортними даними та номером телефону племінниці.

19 лютого під час заворушень на вул. Інститутській Іван Миколайович отримав важку травму голови та шийного відділу хребта, коли захищав барикаду. Тривалий час перебував у комі, проте до тями так і не прийшов. 7 березня він помер у лікарні.

Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Хурція Зураб

29 червня 1960 – 18 лютого 2014

Зураб був громадянином Грузії, родом із міста Гагра. Чоловік приїхав захищати Майдан і долучився до лав Кіровоградської сотні.

18 лютого потрапив у епіцентр подій. Тіло Зураба виявили на барикаді по вул. Інститутській біля верхнього входу в метро Хрещатик. У посольстві Грузії підтвердили інформацію про загибель, проте інформацію про насильницьку смерть спростували. Кажуть, причиною смерті став сердечний напад, спричинений газом.

Нагороди: орден Героїв Небесної Сотні (посмертно).

Кіпіані Давид

28 червня 1980 – 21 лютого 2014

Давид був громадянином Грузії. Член молодіжного руху Вільна зона та партії Єдиний Національний Рух. Жив в Україні близько року. З початком європротестів переселився на Майдан, де стояв і за Україну, і за Грузію. За свободу. Входив до грузинського взводу 28-ї сотні Самооборони Майдану.

20 лютого Давид допомагав укріплювати барикади на Майдані, переносив поранених і загиблих. А пізно ввечері його знайшли непритомним у підземному переході на вул. Хрещатик біля однієї з барикад, зведеної біля ЦУМу. Внаслідок фізичних і психологічних навантажень у чоловіка зупинилося серце.

Нагороди: орден Героїв Небесної Сотні (посмертно).