Помер останній учасник першого бою УПА проти німецьких окупантів

3 січня у віці 94 роки помер останній учасник першого бою УПА проти німецьких окупантів Степан Бакунець. Його справжнє ім’я – Олександр Шмалюх. У 1940-х він потрапив у засідку червоноармійців. Щоб не наражати на небезпеку родину, назвався Степаном Бакунцем.

Повідомило видання Gazeta.ua.

Олександр Шмалюх народився у селі Тинне Сарненського району на Рівненщині. Родина жила не заможно, виховувалося п’ятеро дітей. Щойно батьки звели нову хату, почалася Друга світова війна – поляки палили все довкола. Разом із клунями та хлівами селян, згорів і будинок Шмалюків. Тоді батько підшукав за річкою закинуту хату, туди й переїхала сім’я. Коли у 1942 році стали збирати людей на вивіз до Німеччини, серед майбутніх остарбайтерів опинився і Олександр.

– Привезли нас у табір до Рівного, мені було вісімнадцять років, – згадував Бакунець. – Я підслухав, що цигани, яких мали вислати з нами, готуються втікати. Вночі роми переламали дроти огорожі й ми, чотири хлопці та дівчина, пішли за ними. За ніч пішки пройшов майже 90 кілометрів із Рівного до Тинного.

У жовтні 1942 року в хаті Шмалюхів було засновано перший вишкіл під назвою “Холодний Яр”, для старшин майбутніх боївок ОУН (б). За тиждень у помешканні оселилися до сорока людей, тут вони тренувалися володіти зброєю. 18-річний Олександр вирішив долучитися до українського підпілля й спочатку отримав псевдо “Качан”, пізніше під час перереєстрації — “Грушка”. Хлопець потрапив у сотню командира Коробки – Григорія Перегіняка.

– Якось підводою з дев’ятьма побратимами вирушили на Володимирець, – згадував Бакунець. – Вартові передали, що селом проїхали дві підводи німців. Дорогою ми зустріли стадо корів та овець. Позаду їхали німці і 30 “власовців”. Наш командир “Коробка” мав автомат, у нас були кріси (нарізна чи гладкоствольна рушниця й гвинтівки. Наказав залягти. Коли гібіц-комісар Сарненського району з трьома заступниками підійшли, “Коробка” їх з автомата покосив, а ми гвинтівками добили. Позабирали в німців документи. Худобу погнали назад у село. Людям сказали, щоб розбирали, де чия. З собою узяли чотири підводи живих свиней.

Якось після боїв, коли табір зупинився неподалік рідного села, хлопець вирішив навідатися до батьків.

– Командир дозволив піти, але зброю наказав залишити, – розповідав Бакунець. – На лузі дожидав, що брат вийде корови пасти, та його не було. Піді­йшов ближче. У дворі – нікого. Тільки ступив до хати, як п’ять чоловіків наставили на мене штики. Встиг викинути у траву запал від німецької гранати. Знайшли в кишені олівець і папірчик, на якому сни записував. 12 красноармійців нашу хату зайняли. З рідних ніхто не подав виду, що я їхній. Я назвався Степаном Бакунцем. Степаном – на честь Бандери, а Бакунців у селі було багато.

Того ж вечора енкавеесівці заарештували Степана, повезли на допит. Хлопець повторював, що не знає тієї сім’ї, та в’язниці не уникнув – “здав” колишній однополчанин на прізвисько Куля.

У 1945 році отримав вирок — 10 років ув’язнення за “антирадянську пропаганду та агітацію”. Покарання відбував у в’язницях Рівного та Києва, згодом в таборах Казахстану, з 1948 року на Колимі. Працював на будівництві Актюбинської теплової станції та на золотій рудні в селищі імені Бєлова у Магаданській області.

Колишній стрілець УПА Степан Бакунець із дружиною Анною Корень. Вона була зв’язковою. Познайомилися на Колимі, де обоє відбували покарання. Одружилися 1952-го. Разом виховували двох дочок. Анна Корень померла 1993 року

На заслані познайомився з майбутньою дружиною Ганною, також політичною ув’язненою. 1952 року повернулися в Україну, оселилися в рідному селі дружини Кураші. Мали двох дочок Надію і Галину. Син Микола помер у дитинстві.

Степан Бакунець хотів повернути собі справжнє ім’я, проте залишив цю ідею. Казав, що всі односельці знають його як Бакунця, та й діти по батькові Степанівні. До того, Сашко Шмалюк в усіх документах проходить як мертвий.

У 2012 році вояк УПА Степан Бакунець був допитаний прокуратурою України на запит Генеральної Прокуратури Польщы в рамках кримінальної справи на підставі тверджень польського історика Ґжеґожа Мотики. На його думку, відділ Григорія Перегіняка брав участь у нападі на польську колонію Парослю в лютому 1943 року. Бакунець заперечив ці звинувачення. “На допиті розповів усе як було. Мені нема чого соромитися, мирного населення я не чіпав”, – сказав Бакунець.