В одному з перших окупованих селищ на Київщині розповіли про звірства росіян і способи виживання

Іванків на півночі Київської області, за 80 км до столиці і 50 км до Чорнобиля, стало одним з перших, яке в ніч проти 24 лютого зіштовхнулося з російськими колонами військової техніки, яка йшла наступом на Київ.

Про це йдеться в ТСН.

Тепер тут прапор Україні демонструє – загарбників більше немає. Більше місяця тут було заблоковано близько десяти тисяч мирних жителів. «Першого числа ми дізналися, що наші хлопці стоять на площі. Приїхали і я дуже плакала», – пригадує місцева мешканка Ірина.

Вона найбільше натерпілися від російських військових саме в перші дні повномасштабного вторгнення. Саме цією дорогою із Білорусі через Чорнобиль на Київ просувались ворожі колони. «Весь час техніка йшла, воно шуміло, шуміло, шуміло. Маму мою розстріляли, хату. За шо? Жінку літню. Не можна було ні поховати, нічого. У хаті вечером вона сама була якраз, вони просто хату розстріляли, стали і розстріляли. Вона остання на виїзді, де вони там окопувались», – розповідає жінка.

На в’їзді підірваний міст. Місцеві  – хто як може долає цю дистанцію. Шлях через річку облаштували драбинами та перекладинами. Щойно  у селище зайшло українське військо, тут  розгорнули понтонну переправу. Впершу чергу, щоби Збройні сили України  закріпились на кордоні з Білоруссю.

«Була задача зробити переправу для проходження нашої військової техніки,  щоб вони далі просовувались до кордонів і укріпились там. Щоб противник не зміг сюди назад піти. А оскільки вже вся техніка пройшла, то допомагаєм цивільному населенню”, – кажуть бійці.

У місті немає світла, води, опалення, Інтернету та мобільного зв’язку. «Зараз інтенсивно іде подача гуманітарної допомоги. Бо ви знаєте, тут дуже довго не було нашої влади і люди мали проблеми із продуктами і медикаментами .Все це відновимо», – переконує голова Київської обласної військової адміністрації Олександр Павлюк.

Під час окупації місцеві тижнями сиділи у підвалах.  Пані Ніна показує, в яких  умовах їм довелося жити. У повній темряві та холоді разом з дітьми  тут пересиджували обстріли. Щойно виходили  – рашисти по ним відкривали вогонь.  По будинку  кілька влучань. Після обстрілу багатоповерхівка загорілась. Пожежу люди гасили самостійно.

«Пожежа – там вогонь, там вогонь, там. Пожежних не було нікого. Виїхати, кажуть, можливості не було. Росіяни не давали дозвіл на жодний гуманітарний коридор для евакуації цивільного населення», – розповідають місцеві.

В Іванкові найбільше дісталось приватному сектору. По ним працювала важка артилерія, залишились вирви від авіанальоту. Фактично всі будинки тут зруйновано вщент.

Іван показує свою оселю. Потрощений дах він поки що прикрив плівкою, а сам з родиною живе у підвалі. Саме там під час бомбардувань ховались і його сусіди. Каже, тому  і вижили.  Більшість боїв точились на околиці селища. За словами Івана, сюди росіяни заходили лише з певним завданням.

«Приїздили лише за адресами, де були АТОвці. І до поліції, по наводці. Бо у них у всіх були адреса. Хтось зливав інформаію, чи було заготовлене, не знаю. Одного АТОвця на прізвисько «Моряк» забрали і ми не знаємо, чи він живий, чи ні», – розповідає чоловік.

Рашисти всіляко знущались з людей у найближчих до Іванкова селах. Обкрадали будинки, били та викрадали людей,  змушували рити окопи та могили, розстрілювали тих, хто намагався виїхати з окупації, ґвалтували та вбивали. Заступниця селищного голови каже, вони фіксують кожен воєнний злочин російських військових.

«Вбили батюшку українського патріархату, який вийшов колону зупиняв сам. Жінку вбили прикладом по голові, вдарили і вони померла після цього. Є найближчі села, такі як Запрудка, там є два зґвалтування у нас. Молодих дівчат 15 і 16 років. Мати приїхала і сказала, що я їх зараз покинула і боюсь, щоб дитина не наклала на себе руки. Після цього в неї було довге волосся вона стала перед зеркалом розчісувалась, плаче не може говорити», – розповідає жінка.

Усі ці свідчення вони передадуть до правоохоронних органів, щоб російські загарбники відповіли за кожен злочин проти людяності, скоєний ними на території України. Попри пережите, жителі Іванкова виходять на вулиці, щоби побачити сусідів, підтримати одне одного та подякувати ЗСУ, за те що вибили ворога.

Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook

Підписуйтесь також на наш телеграм-канал УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!