Волинянка на інвалідному візку вишила 30 ікон

24.01.2021, 16:26
93509

Мизівчанка Галина Станько зі Старовижівщини дарує власноруч вишиті ікони рідним, сусідам, знайомим.

Читайте також: На Волині рівнянка презентувала вишиту “Лісову пісню” Лесі Українки (фото, відео)

Кілька її образів прикрашають дві церкви, що знаходяться в рідному селі. Попри те, що більше десяти років жінка знаходиться в інвалідному візку, вона виконує всю хатню роботу, а влітку господарює на грядці, бо дуже любить вирощувати квіти, пише ІА Волинські новини.

– Так вже сталося в житті, що доля прикувала мене до візка, – розповідає Галина Іванівна. – Коли працювала в дитячому садочку, пережила інсульт. Одна втрачена доба вартувала непередбачених наслідків. А ще грошей потрібно було чимало, а в мене їх не було… От і наслідки.

У 2010 році Галина Станько проходила черговий курс лікування в місцевій лікарні. Розговорилися зі старшою медсестрою Оксаною, а та повідала, що вишила образ Тайної вечері.

– І так мені захотілося й собі мати такий, що попросила медсестру купити її зображення, – згадує пані Галина. – Жінка принесла мені на вибір три: Тайну вечерю, Богородицю та Спасителя. Не роздумуючи довго, всі три й залишила. А вдома почала вишивати ікони, хоч до цього займалася лише рушниками, яких у мене багато.

Нині в її творчому доробку майже 30 вишитих образів. Серед них чимало ікон Богородиці, святих, зокрема Миколи Чудотворця і Пантелеймона Цілителя та інші. Ті, які Галина Станько залишила у своїй скромній оселі, можна побачити у світлиці на почесному місці.

– Коли вишиваю, нікого не бачу й не чую, – каже жінка. – Завжди починаю з лику святого, а для цього потрібні особливі кольори, потім мені хочеться його «одягнути».

Одну з ікон жінка подарувала місцевому священнику протоієрею Анатолію Мацелику.

– Він провів по ній рукою і сказав лише одне слово «гарно», і так мене тим підбадьорив, – щиро мовить вишивальниця. – Інший образ віддала в неврологічне відділення Старовижівської центральної районної лікарні, де лікуюся, Ангела-охоронця – молодятам на весілля…

– А як вам вдається на візочку ще й за квітами доглядати? – запитую у співрозмовниці.

– Сапочкою цюпаю потрішки то тоді, то тоді, бо яке ж то сільське подвір’я без квітів! І готувати доводиться, бо діти живуть не з нами, і підлогу помити, нехай не так вже ідеально, але без сторонньої помочі. А знаєте, як мені приємно, що й про мене напишуть, – вразила сердечним зізнанням, наче в жінки за плечима крила з’явилися.

Як же мало потрібно простій сільській жінці, лишень трішки уваги та спілкування, бо від життя, яке випробовує і б’є іноді так боляче, не допомагають і сльози.

Читайте головні новини України та світу на наших сторінках у FacebookTelegram та Instagram

Помилка в тексті? CTRL+ ENTER

    Коментарі (0)

    Додати коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Останні новини

    Опитування