14-річний хлопчик під обстрілами у Бучі діставав для сім’ї харчі та воду

Йому кажуть, що герой, а він ніяковіє. 14-річний Сашко Гуцал із Бучі під обстрілами рашистів щодня ходив містом у пошуках харчів і води. Сім’я пересиджувала окупацію  у підвалі. Батько постійно укріплював імпровізовану фортецю і тримав оборону, а мама доглядала менших дітей. Тож порятунок рідних від голодної смерті хлопчик узяв на себе.

Про це йдеться в ТСН.

Олександр притискає до грудей 14-річного сина. Свого Сашка називає героєм, бо саме завдяки хлопчику сім’я вижила, не померши з голоду у підвалі. «Свої блокпости ставив з тачок, з метала, з решіток, щоб то падло, до нас не дісталось», – показує свій підвал чоловік.

Сюди Гуцали та ще зо три десятки жителів Бучі переселилися у перший же день російського вторгнення. Температура інколи тут ледь сягала 8 градусів. Щоб зігрітись, тулились одне до одного на відсирівших матрацах.

Але найгірше, кажуть, почалося, коли закінчилися харчі. Доки тато укріплював підвал, разом з іншими людьми хлопчик шукав їжу в місцевих магазинах, розграбованими окупантами. «Хліб вибирав, там було печево такі, що на основі хліба і сир», – розповідає хлопчик.

Пробирався повз засідки окупантів часто під обстрілами. Сашко боявся та не піти не міг, бо двоє молодших братиків і сестричка постійно просили їсти. «Боявся, хто знає, що у них в голові. Вони ж приходять з автоматами. Думають, що вони дуже «грозні», – каже Сашко.

Потім у підвалі запанував морок, вода теж зникла. Комунікації розбомбили росіяни. Сашко знайшов колодязь і щодня ходив набирати воду. А десь зовсім поруч гатили окупанти.

Тітка Іра – так Сашко ласкаво називає жінку, яка ділилася водою із криниці. До неї звідусіль і досі сходяться люди, бо іншого колодязя поруч немає. А централізованого водопостачання ще не відновили. Далі хлопчик, ризикуючи життям, під обстрілами, ніс цінний вантаж, аби мама зварила на вогні їсти. Олена чекала сина і дуже за нього переживала. «Кожен бах ми чули, але у мене менші, я ніяк не залишу», – каже жінка.

Виїхати із Бучі сім’я  не мала куди, та й боялися, що розстріляють. Усього за кілька кроків від їхнього прихистку – три свіжі могили. В одній із них – поховали убитого окупантами сусіда.

Та й самим Гуцалюкам дісталося.  Наприкінці лютого орки поцілили у сусідню багатоповерхівку. Через те у підвалі, де ховалися люди, повилітали вікна. Що ніхто не постраждав – то, кажуть, диво. А якось увечері до підвалу почали ломитися рашисти.

«Вони вирвали ті двері , пробували ці вибити – не вийшло. Залишили гранату – бахнули , прорвалися, і пішли коридором», – розказують люди.  Знали, що в підвалі діти, алее це їх не зупиняло. 5-річний Єгорчик не може від шоку відійти і досі.

Квартира Гуцалів уціліла, але там немає ні світла, ні води. Тож переїжджати  поки не поспішають. Волонтери приносять їжу. А Сашко, як і завжди, щодня ходить по воду до тітки Іри. Героєм себе не вважає і дуже соромиться. Каже: похвал за те, що допоміг сім”ї вижити йому не потрібно. Натомість, мріє про великий приватний будинок. Але найдуже хоче, аби закінчилася війна. І у Бучу повернулися його друзі, з яким не бачився понад місяць.

Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook

Підписуйтесь також на наш телеграм-канал УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!