Намисто європейського виробництва в доколоніальній Америці: як це стало можливим?

Сині скляні намистини європейського виробництва були знайдені в трьох різних місцях проживання корінних народів на півночі Аляски.

Читайте також: Форт на Алясці: як місцеве населення чинило опір російським колонізаторам

Знахідки відносяться до доколоніального періоду Північної Америки, що є «інтригуючим» археологічним відкриттям, впевнені вчені. Про це пише Антон Ходоренко (НВ).

Якимось чином ці намистинки розміром з афини потрапили з того регіону, який зараз є Італійською Венецією і її околицями, в гори Брукс Рендж на Алясці в якийсь момент в середині або в кінці 15 століття, ще до подорожей Христофора Колумба до берегів Центральної Америки.

Автори статті, археологи Майкл Кунц з Музею Півночі Університету Аляски і Робін Міллс з місцевого Бюро землекористування, написали в своїй роботі, що, в разі підтвердження, це буде «перший задокументований випадок присутності безперечних європейських матеріалів в доісторичних місцях в Західній півкулі в результаті наземного транспортування через Євразійський континент ».

Іншими словами, корінні жителі Північної Америки володіли коштовностями епохи Відродження ще до прибуття європейських колоністів, якщо ця інтерпретація вірна.

Схожі скляні намистини були виявлені раніше в Північній Америці, включаючи Карибський басейн, східне узбережжя Центральної та Північної Америки і Східний регіон Великих озер, але ці знахідки датуються періодом між 1550 і 1750 роками. При цьому Христофор Колумб досяг Америки в 1492 році. Таким чином, датування цих намистин доколоніальною епохою дуже важливе.

Скляні намистини, 10 з яких були вилучені, були знайдені на трьох різних археологічних об’єктах в районі Брукс на Алясці. Одне з цих місць, зване Пуньяк-Пойнт, раніше було сезонним табором для інуїтів, які проживають у країні, а також місцем зупинки на стародавньому торговому шляху. Інші пам’ятки, будинок на озері Каяк і Кінніксугвік, також відносяться до пізнього доісторичного періоду корінних народів.

Використовуючи мас-спектрометричні датування вуглецю, вчені змогли датувати шпагат, зроблений з рослинних волокон, пов’язаний з намистом (неорганічні предмети не можуть бути датовані вуглецем). Шпагат був обгорнутий навколо браслета, який був знайдений поряд з намистинами. Кунц і Міллс відправили шпагат в лабораторію для вуглецевого датування і були шоковані результатами.

«Кунц сказав мені, що ледь не впав, коду побачив результати. Він повернувся, сказавши, що рослина була живою десь в 1400-х роках», — згадує його колега, Нед Розелл, науковий оглядач Геофізичного інституту.

Як пишуть автори в статті, «ми консервативно датуємо намисто на мисі Пуник за віковим діапазоном, зазначеним на шпагаті: 1397−1488 роки». Цей діапазон дат був згодом підтверджений шляхом дослідження деревного вугілля і кісток оленів на цих ділянках.

Як вказується в дослідженні, європейське склоробство зародилося в Венеції близько 700 р н.е., а перші згадки про скляні намистини з міста відносяться до 1268 р. Більшість дослідників бісеру «згодні з тим, що будь-який подібний бісер, вироблений в Європі п’ятнадцятого століття, був зроблений в Венеції «, — пишуть автори. Таким чином, присутність цих намистин на Алясці є несподіванкою, оскільки корінні народи, які проживали в Північній Америці в той час, не виробляли подібне.

Що стосується того, як намисто потрапили на Аляску, невідомо, але автори висунули правдоподібний сценарій.

Справа в тому, що Венеція була головною силою в торгівлі з Азією. Венеціанські товари переміщувалися по різним морським і сухопутним торговельним маршрутам, включаючи так званий Шовковий шлях, який з’єднував Європу та Близький Схід з Індією і Китаєм через Середню Азію. За такими маршрутами, спрямованим на схід, ці ранні венеціанські намиста потрапили у внутрішні райони, а деякі перемістилися на Далекий Схід Росії та, в кінцевому підсумку, в регіон Берингової протоки і на Аляску.

Зростання кількості свідчень із регіону Берингової протоки вказує на те, що переміщення немісцевих матеріалів з північно-східної Азії на північний захід Аляски відбувалося за невизначеними маршрутами з першого тисячоліття нашої ери, якщо не довше.

Бен Поттер, археолог з Центру арктичних досліджень при університеті Ляочен в Китаї, який не брав участі в новому дослідженні, сказав, що це «дуже круте» відкриття.

«Дані та аргументи переконливі, і я вважаю, що їх інтерпретація руху намистин через торгівлю зі Східної Азії в Берингову протоку має сенс», — написав він в електронному листі. «Є приклади раннього проникнення бронзи на Аляску, тому я думаю, що ідея переміщення предметів на великі відстані, особливо престижних, невеликих, портативних і цінних предметів, зрозуміла».

«Я думаю, що головний висновок полягає в тому, що в минулому часто існували набагато віддаленіші культурні зв’язки, про які ми, як правило, не підозрюємо в сьогоденні», — додав учений.

Читайте головні новини України та світу на наших сторінках у Facebook, Telegram та Instagram