«Перемога – це створити таке суспільство і таку державу, в якій ми з вами хочемо жити», – військовий-«ударівець» про війну на Сході

14 жовтня в Україні відзначається День захисника України, який нероздільно пов’язаний із розвитком українського війська та його військових традицій. У цей день українці поціновують воїнів, які в різні часи обороняли і обороняють нашу незалежність і територіальну цілісність, усіх захисників України незалежно від службового становища та статі.

Читайте також: Очищають землю від війни: як жінки розміновують схід України

Вже більше семи років триває збройний конфлікт на Сході України. Тисячі жінок та чоловіків взяли до рук зброю, щоб захистити свою землю, і в кожного з них була своя причина це робити.

Причина – захищати рідну землю від ворога була і у представника партії «УДАР» Віталія Кличка, військового Дмитра Шеменюка, який поділився своєю історією із нами.

– Доброго дня! Розкажіть, будь ласка, про себе.

– Мене звати Шеменюк Дмитро Петрович. Я народився в Одеській області. Коли мені був один рік, ми переїхали у Приморський край в Росію, тому що мій батько був військовим – льотчик-винищувач,а на той час військових відправляли по всьому СРСР.

На жаль, сталося так, що у 8 років я втратив маму. І мій батько з двома дітьми повернувся в Україну – у село Головне Любомльського району.

У 2003 році я служив у Державній прикордонній службі і саме тоді пішов по контракту в армію, а у 2005 році уже звільнився, проте, по поверненні додому, я знову підписав контракт та пішов служити. Після служби я став їздити до Польщі.

І так, одного прекрасного дня, мені зателефонували і сказали, що мобілізація. Це було у 2014 році.

Я служив у 51 окремій механізованій бригаді.

– Дмитре Петровичу, розкажіть, яким був Ваш бойовий шлях?

– В зоні АТО я пробув 9 місяців. Cлужив у роті матеріального забезпечення і возив боєприпаси. Їздив на Уралі, в якому не працював один циліндр.

Взагалі було по-різному.  От, приходить майор і каже: “Хлопці, треба їхати! Але там – жахіття! Снайпери сидять і стріляють. Наші не доїхали – познімали (постріляли – ред.)»

Якби я міг повернути час назад, то не вагався б ні хвилини, а пішов би знову воювати. Воювати за державу, за справедливість.

– Як війна увійшла у Ваше життя?

– Люди кажуть, що я змінився. Спочатку було дуже важко адаптуватися.

– Важко було пристосовуватись до цивільного життя?

– Було важко. Хоча і спочатку, повернувшись додому, були випадки, що боявся всього і навіть ховався. Але, дякувати Богу, зміг пристосуватись. Хоча думки про те, що там (на Сході – ред.) гинуть наші хлопці, а тут (вдома – ред.) про це мало хто говорить, не покидала мене.

– Як змінилось Ваше життя після війни?

– Важко було усвідомлювати те, що товариш, з яким ти ділиш хліб, через якийсь час гинув. У мене досі перед очима ті картини. Це найважче, що довелося пережити на війні і те, що буде зі мною все моє життя.

Наразі ж у нас із побратимами є спілка і ми стараємось щомісяця зустрітися. Вони мені як сім’я. І зараз 14 жовтня ми також будемо збиратися і провідаємо могили хлопців, які полягли на війні.

– Що мотивувало Вас воювати?

– Коли ми були на Сході я бачив картину, коли у хлопців стріляли, вони падали, піднімалися і йшли. Я думав, що таке може бути тільки у фільмах. Шок, який переживали ті хлопці, додавав сили боротися.

Ми мусили вбивати, адже на нашу землю прийшли вороги. І, повірте, бойовиків полягло теж дуже багато, їх стільки ж лежить без табличок, як і наших. Стільки матерів чекають своїх синів.

– Ви пам’ятаєте свій перший бій?

– Я не можу сказати, що у мене були бої, бо я привозив боєприпаси. Але мені запам’ятався випадок у Дзеркальному. Привіз я боєприпаси, а там був мій побратим. Стою я і бачу «росте гриб» і все навкруги стає чорним від куряви. Хлопці почали ховатися, а я заліз під свій Урал. Воїни почали кричати: «Куди ти поліз? У тебе повно боєприпасів, зараз влучить снаряд і від тебе нічого не залишиться!»

Я почав бігти за хлопцями і не пам’ятаю, як сталося так, що, вдарившись, мені зняло скальп. Протягом півгодини не припинявся шалений обстріл, після якого ми поїхали, а Дзеркальне повністю накрив ворог. І мого друга (тепер кума) взяли у полон, в якому він провів чотири місяці. І навіть зараз, коли пройшло уже багато років після цих страшних подій, у мене не вистачає сміливості запитати у нього, як він пережив полон, що відбувалося у тому пеклі. Я не хочу змушувати його знову переживати ті страшні дні.

– Коли на війні гинули Ваші побратими це не лякало Вас? Не виникало бажання все покинути і рятуватись?

– Ні, такого не було жодного разу. Подібних думок я не допускав.

– Якби у Вас була можливість повернути час назад, пішли б Ви все ж таки воювати, чи відмовились би?

– Воювати пішов би за народ. Це наша земля.

– Що було найстрашнішим на війні? Як Вам вдалось протриматись?

– Втрачати! Втрачати своїх побратимів. Тих, з ким ділив хліб.

Я дякую тільки Богу за те, що я зміг протриматись на війні. Дякую своїй дружині і дітям, які чекали мене тут і мені було заради кого триматись.

– Які настрої реально були у місцевого населення?

– Люди виживали. Вони все, що могли продавали, не могли кидали і втікали. Хто хотів, той втік з України.

– Чи вдавалося Вам, будучи на війні, відволікатись від страшної обстановки?

– В 9 років я став прислужником у місцевій церкві. Байдуже, чи дощ, чи сніг я завжди ходив до церкви. У мене появився духовний наставник. І саме він допомагав мені йти свій життєвий шлях. Саме його молитви оберігали мене, будучи на війні.

Я сприймав усі ті страшні події, які відбувалися навколо мене, спокійно. Я дякую Богу за те, що я не потрапив в Іловайське пекло, в Дебальцеве чи аеропорт.

Я за все дякую Богу!

Велика дяка і шана нашим волонтерам, без яких не відбувалося б багато речей.

– Які, на Вашу думку, основні проблеми в державі сьогодні?

– Наша земля найбагатша в світі. Мені здається, що потрібно усіх тих, хто сидить при владі, змінити і тоді буде толк. Потрібно привести до владу кардинально іншу команду і тоді Україна почне розбудовуватись.

Я впевнений, що коли ми тих олігархів приберемо, то Україна заживе, бо її розкрадають страшно.

– Якими Ви бачите Волинь та Україну в цілому у майбутньому?

– Якщо наша влада не зміниться, нічого доброго не буде. Шкода тільки наших дітей. Як казав колись мені один дідусь: «Синку, поважай батька, матір свою і державу, бо вона – твоя Батьківщина, де ти народився!»

Перш за все ми маємо знати, в якій країні хочемо жити. Перемога – це більше, ніж відтіснити російські війська до кордону. Перемога – це створити таке суспільство і таку державу, в якій ми з вами хочемо жити, розвиватися, творити кращий світ. А це вимагає відваги мріяти та діяти – порядно та професійно.

І, користуючись нагодою, хочу привітати усіх захисників та захисниць зі святом. Бажаю усім воїнам-захисникам міцного здоров’я, сили духу і мужності, щоб вистояти до кінця. А Україні – перемоги та мирного неба. Нехай Покрова Пресвятої Богородиці береже мир та спокій у нашій державі.

Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook