“Це страшенна втрата для їхніх рідних”: курсант з Вінниці, який не сів в Ан-26, розповів про загиблих друзів

Курсант Повітряної академії імені Кожедуба Валентин Рейзер волею долі не сів на борт літака Ан-26, і тому залишився живим. Зараз хлопець відходить від шоку після  втрати побратимів.  Про це він розповів виданню “Високий Замок”.

Читайте також: “Довелося зняти речі, бо вони кипіли”: очевидці трагедії розповіли, як рятували двох курсантів з АН-26

Валентин довго відмовлявся від розмови з журналістами — настільки сильним був шок від втрати побратимів. Хлопець добре знав багатьох із курсантів, які полетіли на тому літаку і, на жаль, не повернулися.

“Дмитро Андрущенко, Олександр Бойко… Знав усю 133-ту групу. Ростислав Булій, Олександр Клевець, Микола Микитченко, Богдан Матвійчук, Костянтин Зиб’юк, Руслан Шеремет… Всі вони перейшли на третій курс. Я був їхнім одногрупником, але декілька днів тому перевівся на інженерний факультет, на спеціальність “авіаційне озброєння”.

Сам я з Вінниці. У нас вся група була дружньою, не можу виділити когось окремо. Але найбільше дружив із Віталіком Вільховим. Вчився з ним ще у Військовому ліцеї ім. Героїв Крут у Львові, він був на рік від мене старшим. У нас було багато спільних друзів, знайомих. Із перших днів знайшли з ним спільну мову. Ходили разом у звільнення. Він ні в чому нікому не відмовляв. Відгукувався на будь-чиє прохання про допомогу. Умів підтримати товариша у складну хвилину. Під час навчання у Львові Віталик запрошував мене в гості до себе додому, але побувати там я не встиг…

У тому фатальному літаку мав летіти і я. Але обставини так склалися, що не полетів… У вівторок у Харкові, де віддавали останню шану Віталику Вільховому, я разом з іншими курсантами нашого університету попрощався зі своїм другом”, — розповідає Валентин Рейзер.

— Що ти вважаєш важливим сказати батькам Віталика Вільхового і родичам інших курсантів, які загинули під Чугуєвом?

— Мені важко підібрати слова, які розрадили б. Тяжко усвідомити, що я втратив стільки друзів. І я уявляю, яка це страшенна втрата для їхніх рідних…

— Які спомини залишилися у тебе від навчання у ліцеї ім. Героїв Крут?

— Піти вчитися до Львова запропонували мені батьки. Я до їхньої думки прислухався. І не шкодую. Про ліцей у мене теплі спогади. Рекомендував би молоді іти у військові ліцеї. Там із юнаків роблять чоловіків.

— Можливо, у тебе, Валентине, збереглися фото із однокурсниками, яких сьогодні, на жаль, уже немає з нами? Хотіли би помістити їх у нашій газеті…

— Отримати ці фотографії зараз важко. Вони були у телефоні В’ячеслава Золочевського, єдиного із тих, хто вижив після тієї авіакатастрофи. Телефон цей знищив вогонь. Ми постараємося через служби мобільного сервісу відновити його номер, а заодно й світлини з нашими друзями…