“Яструб війни”: як кандидата на посаду мера Луцька Шибу виганяли з партії, а він маніпулюючи лучанами, повертався назад

5.11.2020, 10:47
88295

Сьогодні в обласному центрі Волинської області – у Луцьку відбувається гаряча політична боротьба за крісло мера міста, яке пустувало ось уже 3 роки з дня смерті Миколи Романюка. Після місцевих виборів 25 жовтня стало зрозуміло, що в місті відбудеться і другий тур, адже жоден із кандидатів не зміг набрати 51% голосів усіх виборців. Таким чином, 15 листопада у двобої зійдуться радник міського голови Ігор Поліщук та колишній, усім добре відомий уже мер, Богдан Шиба.

Читайте також: Місцеві вибори 2020: експерти пояснили, чому українці не прийшли на дільниці

І скільки б води не стекло з того часу, як Богдан Павлович обіймав цю посаду (2006-2010 – ред.), лучани всерівно пам’ятають результати його тодішнього “господарювання”: бюджетний дерибан, відкати та договорняки. Проте зараз, після десятирічної перерви, він вимальовує собі яскравий образ господарника та намагається повернути прихильність лучан, аби знову зайняти таке довгожданне крісло – крісло мера Луцька.

Повернемось трішки у минуле та згадаємо, чим саме лучанам запам’ятався горе-мер:

26 травня 2008 року під час засідання обласного партбюро ВО “Батьківщина” колишні однопартійці Богдана Шиби (на той час він покинув лави партії біло-сердечних) заявили, що виконком видав Луцькому міському голові квартиру. Наступного дня це звинувачення Богдан Шиба під час прес-конференції заперечив, натомість розповів наступне: “Зізнаюся: квартиру, яку я купив, не зміг придбати за свою зарплату. Два роки я платив внески. На третину вартості квартири взяв кредит 250 тисяч і заплатив повністю всю суму”.

Отже, рахуємо: якщо третина вартості квартири – 250 тисяч гривень, то помешкання вартує 750 тисяч. Зауважимо, у 2019 році Богдан Шиба продав цю квартиру за 1 836 000 гривень. Але повернімось до 2008 року. Богдан Павлович заявив, що два роки сплачував внески за дві третини квартири (500 тисяч гривень, судячи з його слів): 500 000/24 = 20 833,33 гривні.

На той момент, як він сам зізнавався в ефірі ТРК “Аверс”, його місячна зарплатня становила 6,7 тисячі гривень. Тобто Богдан Шиба, з його слів, сплачував 20 833 гривні за квартиру при зарплаті 6 700 гривень, яка втричі менша за щомісячний платіж.

Окрім того, 1 серпня 2008 року пресслужба Волинської ОДА повідомила: на Волині чималі борги із зарплати перед працівниками, в тому числі й у Луцьку. Але ця ситуація не завадила міському голові зробити чергову гучну заяву. Мовляв, він вважає, що роботодавці Луцька можуть і мають платити працівникам більшу зарплату.

Дуже багато обіцянок на той час Богдан Павлович роздавав на шпальтах газети “Луцький замок”. 25 травня 2009 року вийшла стаття під назвою “Бойові дії вести не збираюся”. Ось кілька цитат-обіцянок Богдана Шиби, які він так і не виконав.

“Я планував, що ми в 2009 році вже закінчимо облаштовувати всі двори багатоквартирних житлових будинків. Зараз з огляду на напруженість бюджету не можу гарантувати, що всі вони будуть зроблені. Можливо, залишиться ще щось на 2010 рік”. Як відомо, залишилось ще не лише на 2010-й, а й на 2020-й. Бо навіть при мільярдному бюджеті Луцька відремонтувати одним махом всі двори – нереально. Аналогічно – з дорогами.

Тоді ж він також обіцяв, що перенесе Центральний ринок з-під стін замку Любарта. І хоча свою обіцянку він забув, сьогодні Шиба мало не щодня їздить на Старий ринок та обіцяє підприємцям зберегти його. Обіцянка-цяцянка…

І хоча це не всі невиконані обіцянки Шиби-мера, його однопартійці згадують, як саме Богдан Павлович прийшов до “влади” та чому він неодноразово зраджував партію, якій клявся “на крові”, а зараз в усі рупори ЗМІ розповідає, чому він покинув лави Блоку Юлії Тимошенко і що це рішення було “найкращим у його житті”, проте він ні разу не згадав, як насправді це сталося.

Від так, голова Луцької міської партійної організації ВО “Батьківщина” Григорій Пустовіт поділився хронологією усіх подій, які відбувалися під час керування Шибою містом та як саме він покидав партію:

“До мене звертається багато людей з проханням десь нагадати, а десь пояснити щодо конфліктів партії ВО “Батьківщина” чи як раніше нас називали Блоку Юлії Тимошенко з паном Богданом Шибою. Шибу тричі виганяли з нашої партії, але він вперто пробивався назад. Вперше його виключили з партії одноголосним рішенням бюро міської партійної організації, яку тоді очолював Олександр Вікторов ще у 2005 році, але, на жаль, через декілька днів його поновили вже рішенням бюро обласної парторганізації. Вдруге шляхи ВО”Батьківщини” і Шиби розійшлися у 2008 році. Ось про цей конфлікт я і хочу нагадати, виклавши свій блог, що був написаний і опублікований 2008 року:

“Передбачення, яке варте книги рекордів Гіннесса”.

Є події, вчинки чи заяви, які не хочеться коментувати, але уникнути коментарів просто не вдається. Бо подальше мовчання буде сприйматися як підігравання, як згода, як підтримка відвертого перекручування та маніпулювання фактами.

Як голова Луцької міської партійної організації ВО “Батьківщина” я у свій час утримався від коментування факту виключення з рядів ВО “Батьківщина” Луцького міського голови Б.П. Шиби, у зв’язку з тим, що свої коментарі дали голова обласної парторганізації А.П. Грицюк та народний депутат України Є.І. Кирильчук.

Виключили – то виключили, нема – то нема. Це був як раз той випадок, коли втрата викликала полегшення, це був клубок проблем, якого взяли і позбавились одним махом. Колись в КВН жартували, що чиновника такого-то треба нагородити медаллю “За звільнення займаної посади”. От і багато хто з однопартійців, жартуючи, пропонували мені нагородити Богдана Павловича грамотою за вихід із партії.

Думаю, що й пан Шиба, після виключення його з партії, чому підставою стала його заява про вихід, теж відчув полегшення. Він з перших днів був якимсь чужим у партії, його не дуже хотіли приймати в члени партії, через декілька місяців після прийому його навіть виключили з її рядів, але все ж пізніше відновили. Одним словом, Богдан Павлович як той магніт притягував до себе проблеми, створив навколо себе скандальне поле, зі скандалом став членом міського бюро, фактично став яблуком розбрату при формуванні обласного бюро партійної організації.

Тому, коли його виключили з партії і він почав давати свої відверто суперечливі коментарі, які фактично не відповідали реаліям, я змовчав. Що могло бути гіршим за виключення пана Шиби з партії? Тільки його повернення назад. Тим більше, я розумів, що йому треба якось виправдатися перед тими людьми, які підтримували його саме як представника Блоку Юлії Тимошенко.

Але десь глибоко в душі, напевно, шкодуючи про свій необачний вчинок, Богдан Павлович ось уже який місяць поспіль все не може заспокоїтись і продовжує коментувати свій вихід з партії, пояснюючи через ЗМІ, в першу чергу, мабуть, самому собі, мудрість цього кроку, його обґрунтованість і навіть передбачливість. Тому я вирішив допомогти Богдану Павловичу, дещо нагадати йому та поставити на цій темі крапку.

Червоною ниткою через всю заяву пана Шиби про вихід з партії проходить тема його небажання “встрявати у бійню поміж своїми”, що він “з болем спостерігає за загостренням протистояння поміж політичними силами помаранчевого табору”. В принципі, гарно. Позиція “голуба миру”, який не хоче бути “яструбом війни”.

Та виникає питання: а що ж тоді примусило Богдана Павловича вступити в партію ВО “Батьківщина” в листопаді 2005 року, коли бійня поміж політичними силами помаранчевого табору почала досягати свого апогею? Саме 8 вересня 2005 року Ющенко відправив Юлію Володимирівну у відставку з посади прем’єр-міністра України, саме десь у вересні-жовтні цього ж року між членами нашої партії пішов слух, що Шиба чи то збирається, чи то вже вступив у партію. Саме вересень поклав початок цій “бійні”. Саме у листопаді всі зрозуміли, що це протистояння між ВО “Батьківщина” та НСНУ всерйоз та надовго.

За тиждень до вступу у нашу партію Богдан Павлович передав в офіс партії Народний Союз Наша Україна, що на Ковельській, заяву про вихід з НСНУ. На другий день її задовольнили і ще через декілька днів 18 листопада 2005 року пана Шибу прийняли у члени партії ВО “Батьківщина”.

Цікаво, чим обґрунтовував перед нашоукраїнцями свій вихід з їх партії пан Шиба? Своєю біллю через протистояння помаранчевих сил? Хіба він тоді не розумів, що це протистояння з його колишніми соратниками буде всерйоз і надовго? Чи він не розумів, що йде в політичну силу, яку вважають своїм основним політичним конкурентом його колишні однопартійці? Не думаю. Тому що вступаючи в нашу партію, Богдан Павлович роздавав обіцянки наліво і направо боротися з несправедливістю президентської команди, до останнього подиху підтримувати Юлію Володимирівну, бути гідним бійцем партії і т.д.

Далі були вибори 2006 року, які запам’ятались своєю безкомпромісністю, жорсткістю, нетерпимістю саме у протистоянні представників помаранчевого табору. Що пан Шиба тоді нічого не бачив, не чув, не знав? Що, йому тоді не було боляче через те протистояння? Хіба він не знав, що проти БЮТу найжорсткіше діяли НУНСівці, що, наприклад, плакати БЮТу зривали саме активісти наших побратимів з помаранчевого табору, які, до речі, на їх місце відразу ж наклеювали плакати, що прославляли кандидата на міського голову пана Шибу. Чому ж тоді ця боротьба між помаранчевими не стала приводом до відповідних кроків Богдана Павловича?

Навпаки, пан Шиба завжди вирізнявся своєю жорсткою позицією по відношенню до наших обласних побратимів по помаранчевому табору. Саме він займав найрадикальніші позиції по відношенню до НСНУ та їх тодішнього лідера Володимира Бондара. Коли в перші місяці 2007 року відбулось потепління у стосунках між БЮТом та НСНУ на рівні Києва, то стала вимальовуватись конфігурація майбутнього політичного союзу помаранчевих сил. Переговори йшли складно, але коли нависла загроза вже і над Президентом України особисто, то почався реальний політичний рух назустріч вчорашніх опонентів.

На рівні Волині це йшло аж дуже важко. Тоді навіть приїжджав представник Секретаріату Президента пан Бондар (однофамілець губернатора), та й не тільки він, щоб якось зменшити напругу у протистоянні помаранчевих на Волині. Саме в цей період керівництво обласного БЮТу зібралося в штабі тодішніх наших союзників у політичному протистоянні з Нашою Україною де вирішували, що робити далі, як бути.

Саме Богдан Павлович тоді зайняв найрадикальнішу позицію, проявив себе справжнім “яструбом війни” і почав наполягати виводити людей до облдержадміністрації та пікетувати її. Коли ж більш виважені учасники переговорів все ж вирішили пожертвувати місцевими проблемами на користь загальноукраїнських і не загострювати протистояння на обласному рівні на шкоду загальноукраїнському зближенню, то пан Шиба не заспокоївся і, запросивши мене особисто на другий день до себе в кабінет, почав шукати у мене, як голови міської парторганізації, підтримку в питанні загострення протистояння з НСНУ.

Виникає питання, чому ж тоді Богданові Павловичу не було боляче, коли він фактично підштовхував нас до дій, після яких повернення до нормальних стосунків було б більш ніж складним? Чому тоді він був готовий пожертвувати навіть маленькими паростками порозуміння на загальноукраїнському рівні? Чи не тому, що в той час з боку голови обласної організації НСНУ пана Бондара існувала загроза особисто Богдану Павловичу як меру міста.

Отож все стає зрозуміло, бо коли на першому плані особисте, то ніякого болю від протистояння своїх і бути не може, тоді потрібна боротьба до кінця, із задіянням людей, наметів, плакатів, пікетів і т.д. Тоді можна бути хоч “голубом війни”, хоч “яструбом миру”, хоч “оливковою гілкою політичного садомазохізму”.

Дивує і те, чому пан Шиба не вийшов з партії або хоча б не призупинив своє членство в ній під час виборчої кампанії 2007 року. Штаб Нашої України розробив тоді стратегію протистояння БЮТу в Луцьку саме на персоні міського голови, на недоліках у його роботі. Вся критика БЮТу зводилась до критики результатів діяльності пана Шиби як мера міста і екстраполяції їх на загальноукраїнські масштаби.

Я не хочу згадувати тодішні антибютівські гасла на кшталт: “БЮТу – напрямки, лучанам – дороги”, але ж було таке, куди дінешся. Тоді, до речі, протистояння теж було дуже жорстким і Богдан Павлович все ображався, чому коли проти нього йде така шалена контрпропаганда, партійна організація та виборчий штаб БЮТу його не захищають.

Тобто, він фактично штовхав нас у завідомо програшну ситуацію, в яку б ми потрапили, коли б вв’язались у протистояння при виборах до Верховної Ради по місцевих проблемах. Я тоді кожну розмову з нашими агітаторами розпочинав словами: “Пояснюйте людям, що це не вибори міського голови, що це вибори до Верховної Ради, що йде підміна проблем загальнодержавних проблемами місцевими. Кажіть, що коли будуть вибори міського голови, хай тоді люди і дають оцінку роботі місцевої влади, а зараз треба боротися за майбутнє України”.

Але найцікавіше в цій ситуації інше. Розуміючи, що міський голова повинен займатися господарськими питаннями, що у нього на першому місці повинні бути проблеми міста, ми намагалися не втягувати його у це протистояння. Хай як нам було важко і неприйнятно, але ми погодилися з пропозицією Богдана Павловича і наша фракція у міській раді проголосувала за призначення на посаду заступника міського голови одного з лідерів луцького НСНУ пана Пархомюка. Так само ми погодилися і з включенням до складу виконкому депутата обласної ради від Нашої України пана Гунчика, який уже на той час відзначався відвертою жорсткою антибютівською позицією.

Богдана Павловича ніхто й не думав і не планував втягувати у політичне протистояння з Нашою Україною, навіть, навпаки, ми стримували його особисті пориви і не допускали його до участі у політичній боротьбі. Тому я вважаю, що не потрібно Богданові Павловичу й далі вводити людей в оману і заявляти, що його виходом з партії є небажання брати участь у політичному протистоянні, не треба заявляти, що він завжди був проти такого протистояння, бо це не зовсім так. На справді ж є інші причини виходу пана Шиби з партії, про які йому, напевно, просто не вистачає мужності заявити. Можливо, це страх перед Балогою? Або це така політична хитрість.

Аргументи, наведені Богданом Павловичем, в мене викликають і відповідні аналогії. Як би ми подивилися, коли б солдат під час війни заявив, що він вегетаріанець і не буде воювати, бо в армії противника теж є вегетаріанці і він по своїх стріляти не буде? Чи як би ми подивилися на футболіста, який заявив би, що він не буде забивати голи у ворота суперника, бо він колись грав за цю команду? Або як би ми подивилися на чоловіка, який заявив, що він залишає дружину, бо йому шкода свою першу дружину: вона так страждає, бачачи його у новій сім’ї. Щось аналогічне у нас складається і з виходом пана Шиби з партії.

Та найбільше здивувала заява Шиби на сесії, що він ніби передбачив посилення протистояння між БЮТом та Нашою Україною. Вже вся Україна зрозуміла ще у 2007 році через три дні після того, як Юлія Володимирівна стала прем’єр-міністром, що протистояння не уникнути і ще через днів десять всі остаточно побачили: протистояння буде загострюватись аж до зруйнування коаліції. Передбачили загострення протистояння фактично всі. Хто першим це зробив невідомо, далі передбачали хто по одному, хто колективно. І ось 10 вересня 2008 року прозвучала заява Богдана Павловича, що він ще 23 травня зпрогнозував загострення протистояння!

Тому звертаюся до комісії з фіксування рекордів для Книги рекордів Гінесса вважати заяву Шиби Богдана Павловича офіційним претендентом на звання останнього в Україні провидця факту загострення політичного протистояння. Тепер уже стовідсотково можна стверджувати, що в країні не залишилось жодної людини, яка б ще не передбачила загострення політичного протистояння. Тепер саме час оголосити конкурс щодо передбачення поступового похолодання і десь через два з половиною місяці прихід зими”, – зазначив Григорій Пустовіт.

Додамо, за час своєї діяльності Богдан Шиба роздав чимало інтерв’ю з обіцянками. Розказав він і те, яке місто вибудовує. Так, 28 серпня 2008 року на шпальтах “Волинської газети” можна було почитати таке:

“Луцьк повинен стати потужним науково-освітнім центром із достатньо розвинутою промисловістю високих технологій… Луцьк повинен стати містом незалежно від того, де розміщується та чи інша територія. Бо маємо ще такі вулиці, які міськими назвати важко. Приблизно 40% із них досі не мають твердого покриття. Ми весь час говоримо про центр.., а часом забуваємо про околиці! А це – не припустимо… Я хочу, не чекаючи, коли мине 10 чи 20 років, уже зараз бачити місто в кожній його точці.

Луцьк володіє прекрасними парками. Шкода тільки, що за останні 20 років вони здеградували… Знаєте, якщо 20 літ нічого не робили, то це не означає, що так буде завжди… За 5-7 років матимемо справді повноцінний парк культури та відпочинку… А на перспективу можна зробити туристичний маршрут, який проляже від парку попід Стиром до вулиці Глушець, далі – проспект Волі і вулиця Богдана Хмельницького і, звичайно, замок Любарта. Плануємо це здійснити в стислі терміни, максимум – за два роки.

…бо мрію, щоб Луцьк справді став центром порозуміння та співпраці різноманітних держав планети. Мабуть, у тому числі й Росії… Керівники держав залюбки відвідуватимуть Луцьк, щоб вирішувати саме тут найважливіші справи… Тобто намагаємося… запропонувати Луцьк як землю, де можуть зустрічатися та об’єднуватися різні народи. Особливо – європейські”. Тому все ж залишається запитання: чому ж мер Богдан Шиба не зумів зробити всього, що наобіцяв тоді лучанам? А зараз знову годує містян тими ж обіцянками, аби все ж посісти цю посаду. Проте, як кажуть – двічі в одну річку не ввійдеш…

Читайте головні новини України та світу на наших сторінках у FacebookTelegram та Instagram

Помилка в тексті? CTRL+ ENTER

    Коментарі (1)

  • покажіть автора

  • Додати коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Останні новини

    Опитування