Рідні ламають голову, як повернути їх додому: у Білорусі волинян зробили шпигунами (фото)

У Бресті засудили двох волинян за нібито шпигунство. Судили Михайла Столярчука та Дмитра Гудика за те, що вони, за версією звинувачення, збирали дані про військову техніку та об’єкти в Білорусі за завданням Служби безпеки України.

Читайте також: Було 28 років: український футболіст загинув у боях під Бахмутом

Про це повідомляє Вісник К.

Жителька Ковеля Марія Гудік не знає вже, у які двері стукати, у кого просити допомоги. Серце болить за долю 22-літнього сина Дмитра та меншого брата Михайла Столярчука, які сидять у білоруській в’язниці. Хлопці автобусом возили пасажирів у Брест, а перед самим початком війни їх викрали білоруські спецслужби і зробили «шпигунами».

Ще 22 лютого 2022 року із самого ранку двоє водіїв – Михайло Столярчук та Ігор Дерко й кондуктор Дмитро Гудік виїхали у звичний рейс. До того вони кілька років їздили до Бреста і назад без жодних проблем. Поверталися вони в Україну цього ж дня з Бреста за встановленим графіком.

«Все було нормально, вже верталися назад, – розповідає Марія Гудік. – Ми чекали їх вдома, але син не приїхав на ніч. Зв’язок зник з усіма. Де пропали? Місяць ми нічого не знали… Не уявляли, що могло статися…»

На білоруській стороні у ковельчан є чимало знайомих, і хтось розповів, що українців затримали, бо вони «шпигуни». Мовляв, збирали дані про військові об’єкти. Коли автобус прибув на білоруський пункт пропуску «Мокрани», то до нього під’їхав чорний автомобіль, у салон зайшли невідомі люди та вивели водіїв з кондуктором і повезли у невідомому напрямку. Лише згодом Дмитро Гудік написав листа до свого друга у Білорусі, а той скинув його фото матері. Так Марія і дізналася, що син і брат у СІЗО в Бресті.

Хоч і найняли адвокатів, особливої допомоги від них не мали. Через дев’ять місяців з моменту затримання і перебування волинян під вартою їхні рідні дізналися, що розслідування вже завершилося. Зрозуміло, що суд проходив у закритому режимі і виніс такий вирок: Михайло Столярчук засуджений на 6 років позбавлення волі, Дмитро Гудік – на 5 років. Ігор Дерко був депортований з Білорусі до України.

«Ми довго добивалися дозволу побачитися із сином та братом, – розповідає Марія Гудік. – Їхала до них через Польщу. У тюрмі ми могли говорити лише про дім та родичів. Охоронець одразу попередив: як зачіпатимемо політичні питання – побачення закінчене. Мусила приставати на ці умови, хоч так хочеться про все розпитати… Мовчу, бо інакше й не побачу дитину…»

Вже приїхавши додому, мама взялася оббивати пороги різних інстанцій, шукаючи шляхи, як повернути сина і брата додому. Вона вважає, що їх затримали та ув’язнили незаконно. Міський голова Ковеля Ігор Чайка всіляко намагається підтримати Марію Гудік.

«Ми звернулися з відповідними листами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, у Міністерство юстиції України – до міністра Дениса Малюськи з тим, щоби якомога швидше вирішити питання незаконного утримування наших громадян та повернення їх на батьківщину, – зазначає Ігор Чайка. – Хлопці не були військовими. Вони просто українці. Маємо боротися за кожного і кожну! Війна триває. І боротьба теж».

Мати готова їхати до столиці, ночувати біля Міністерства юстиції, щоб особисто потрапити на прийом і розповісти про свою проблему. Аби до засуджених могли застосувати екстрадицію, тобто передати їх в Україну для відбуття покарання. Бо поки на всі свої письмові звернення Марія Гудік отримує лишень відписки.

Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook