Віддушина для “ватників”. Чим загрожує Медведчук Україні?

Напередодні президентських та парламентських виборів точаться дискусії, які політики “в тренді” та мають підтримку населення, а яким не варто і балотуватись. Якщо із загальною картиною настроїв все зрозуміло, то передбачити те, кого підтримають жителі Сходу зараз дійсно важко.

Читайте також: ГПУ завела справу проти Медведчука

Соціологічні опитування демонструють не тільки зростання підтримки проросійських сил на Сході, а й посилення політичної апатії жителів цих регіонів. Сьогодні серед висуванців в президенти немає жодного, хто б міг сказати: “Я – кандидат від Південного-Сходу”. Зате вистачає політичних гравців, які спекулюють на лояльності до Росії, до російської мови, до філії російської церкви в Україні, на антизахідних і особливо антиамериканських стереотипах, глибоко укорінених у свідомості виборців сходу і півдня ще з часів СРСР. Тим самим граючи на руку країні-агресору, звідки регулярно звучать вимоги особливого статусу для Донбасу, федералізації України, позаблоковості і так далі, інформує dsnews.ua.

Останнім часом в цьому особливо набив руку кум Путіна Віктор Медведчук. Його ідея автономії для Донбасу спонукала прокуратуру почати розслідування проти цього одіозного персонажа. А в четвер він назвав внесення змін до Конституції щодо НАТО і ЄС “цинічною образою думки іншої частини населення”. А раніше, коли було введено військовий стан, Медведчук заявляв, що це крок проти інтересів жителів Південного-Сходу. Простіше кажучи, сьогодні цей політик робить агресивну спробу повернути виборців значної частини країни в проросійське русло.

З 2014 року вони знаходяться в стані дезорієнтації: Партія регіонів і комуністи канули в небуття, “Опозиційний блок” часто підставляє плече провладної коаліції, до того ж напередодні президентських виборів він розвалився, соціалісти також в розколі і слабкі. “Своїх” – немає. Цей вакуум і намагається заповнити Медведчук. Мета його зрозуміла – до парламентських виборів “відродити” віру виборців південно-східних регіонів в можливість повернути все, як було до 2014-го. Росії і Медведчуку дуже потрібна численна фракція у Верховній Раді. Але що цьому списку бажань готова протиставити влада?

Владі давно слід було рух або партію, лідери якої говорили б про проблеми промислових регіонів без розкольницьких тем мови, церкви, геополітичного вектора. У 1990-х ці теми були ключовими. Коли шахтарі Донбасу стукали касками в Києві перед Кабміном, коли зупинялися підприємства, розмова йшла виключно в соціально-економічній площині – політики і керівники заводів, “червоні директори”, вимагали від центральної влади зрозумілих правил гри і більшої свободи регіонам.

Тобто в своїх життєвих інтересах люди, що живуть на Півдні та Сході, нічим не відрізняються від інших громадян держави. І їм не потрібні Медведчук, Вілкул, Мураєв, що лякають НАТО, їм потрібні політики, які відстоюють їхні соціальні права. Чим успішніше вони б це робили, тим швидше розвіювалися б стереотипи, насаджені радянською і розвинені російською пропагандою.