Невимовний біль та шокуюча втрата: волиняни згадують загиблого журналіста Юрія Яцюка
8 березня мережу сколихнула жахлива звістка – у селі Струмівка у результаті ДТП загинув заслужений журналіст України Юрій Яцюк, який повертався з похорону колеги Романа Флішаровського.
Читайте також: У Луцьку в аварії загинув відомий волинський журналіст Юрій Яцюк
Колеги, однокласники, політики та спортсмени, журналісти та митці: для всіх він був неначе рідним – завжди усміхнений, позитивний, творчий та привітний. Спогади про світлу людину та щирі слова співчуття родині загиблого пишуть у соцмережах сотні волинян.
Народний депутат Ірина Констанкевич: “Ошелешили страшною новиною. Загинув Юра Яцюк. Відомий журналіст, гарний товариш. Це жахливо. Ще в середу ми разом святкували ювілей школи. Він жив цим святом, робив фільм, писав сюжети, збирав народ. І виявилося, що це його лебедина пісня. Одержимий добром чоловік! На жаль, був… а в пам`яті нашій є і буде… Світла пам`ять”.
Ірина Савіна: “Сльози, що застелають екран мобілки, тяжкий біль комом у горлі, у серці, бо вже нема Юрки Яцюка.не вірю, мозок відмовляється приймати гірку дійсність. Як? Як же так, завжди усміхнений, надзвичайно добрий, талановитий наш з вами Юра Яцюк вже там, де немає ні смутку, ні журби”.
Режисер Сергій Шараєвський: “Вічна пам‘ять. Дуже сумно”.
Victoria Victoria: “Людина з великої букви! Заслужений журналіст України Юрій Яцюк. Він був легендарним в своїй справі. Пишаюсь тим, що була знайома з ним особисто, як колегі по роботі. Згадуються моменти спілних відряджень…харизму та професіоналізм Юрія Антоновича словами не передати! Останнє його відрядження було разом зі мною, ще на початку тижня ми подолали більше 700 км, і в компанії цієї людини все пройшло легко та як завжди на позитиві. Запам‘ятаю Його таким”.
Політолог Валентин Малиновський: “Страшна звістка вразила всіх, хто знав Юрія. Познайомився з ним у середині 80-х. Згодом постійно перетиналися на Волинському ТБ і на “Авангарді” під час матчів “Волині”. Останній раз бачилися на “Аверсі”, де він вів спортивну програму. Важко повірити, що вже ніколи не побачимо його усміхненого обличчя”.
Член виконкому Луцької міськради Ігор Алексєєв: “Ти був справді світлою й дуже живою Людиною! Завжди усміхнений, з чудовим відчуттям гумору й великим добрим серцем, яке часто ховав за іронією,жартами й роботою…Спочивай з миром, Друже..! Я пам’ятатиму!”.
Головний редактор Волинської газети Володимир Данилюк: “Вчора вранці випили з Юрою Яцюком кави. Купили по 4 червоних гвоздики з чорними стрічечками. Поїхали до Романа Флішаровського, щоб попрощатися з померлим колегою. Юра Юрка Яцюк біля домовини не ховав сліз. І – все. Ввечері Юру Яцюка вбила машина… Спочивай з миром, друже! Тебе Роман Флішаровський вирішив забрати з собою…”.
“Коли прийшла на співбесіду на ВТ, то Юра якраз був у кабінеті головного редактора, Марії Олексіївни. Доброзичливо так усміхнувся і підморгнув, мовляв, “все буде добре!”. Так і було. Сердився на мене спочатку, бо ніколи не зверталась до нього на “ти”, завжди – “ви”. А потім звик – така “фішка”. Нехай спочиває з миром…”, – згадує журналістка Наталка Петрук.
“Ребята, “скифовцы” – первые чемпионы Украины и все, кто помнил, любил и ценил Юрку Яцюка. Сегодня он погиб. Нелепая жуткая трагедия. Вечная память тебе, дружище, коллега, балагур и шутник, который первым приобщил нас, кировоградцев, к всеукраинскому миру КВН”, – пише Юрій Ілючек.
“Сьогодні у сюжеті Аверсу з похорону журналіста Романа Флішаровського чи не на кожному фото-згадці у синхроні – Юра. Поруч із Романом Флішаровським. Він був присутнім на похороні. Ще живий. Одна мить і його теж не стало. Сумно. Невимовно”, – пише журналістка Аліна Вітинська.
“Як важко і нестерпно боляче усвідомлювати жорстоку реальність, важко розуміти, що більше ніколи не зможеш порозмовляти, більше ніколи не побачиш дуже позитивного, життєрадісного і розумного товариша… Як же так? Чому? Ми ж ще багато з того, що планували не зробили…. На фото один з найпозитивніших моментів у моєму житті, коли ми разом з Юрієм і волинянами розділяли радість святкування Дня сільгоспвиробника у листопаді 2017 року!) Спи спокійно наш Голосе волинської спортивної журналістики!..” – згадує загиблого депутат Волиньради Михайло Імберовський.
Ну хто здавалось би я така, що дозволяю собі називати заслуженого журналіста України Юрія Антоновича просто Яцюком? Але тут справа не в фамільярності, чи невихованості. То просто треба знати Його. Знати і розуміти, що той чоловік не вимагав до себе якогось особливого ставлення. Попри вік. Попри статус. Попри досвід. Попри банальне людське бажання бути вагомим в очах когось.
У Яцюка того не було. Із ним не відчувалося віку чи рангу, чи ще чогось. Він був своїм – серед молоді, серед людей середнього чи старшого віку, серед звичайних лучан або поважних посадовців. А тому ми, “зелені і недосвідчені”, може, й не одразу, але за якихось день-два після знайомства могли гукнути: “Яцюк!.. (а далі вже по ситуації: “підкажіть”, “дайте номер того-то”, “а, може, б Ви могли організувати”, “а в Вас нема часом цукерки, шоколадки” і т.д.)
І Яцюк був безвідмовний, завжди готовий поділитися контактами чи шоколадками. Набагато старший і досвідченіший, поруч із ним я не відчувала віку чи статусу. То була людина-молодість, людина-неспокій, людина-космос (а народився ж 12 квітня – тоді, коли Гагарін полетів у космос). То була людина, яка заходила у приміщення із незнайомими людьми, а через декілька хвилин всі присутні ставали якщо не найкращими друзями, то добрими товаришами.
Але. Найбільше вражає інше. І, чесне слово, зараз я шкодую, що вражає це тільки після смерті людини. А вражає те, що попри підказки, якусь допомогу і вафлі-цукерки, Яцюк ніколи не давав і на мить зрозуміти, що він чимось кращий, в чомусь досвідченіший, що він, зрештою, старший за віком (і лише останній факт він міг використовувати на свою користь). Він завжди залишався просто Яцюком. Простим як двері. Для багатьох. Щирим. Тим, який міг без попередження прийти на твій день народження і сказати: “тут зі мною друг, він теж тебе вітає”. То було абсолютно нормально, бо Яцюк – такий).
І можна багато-багато писати про його численних знайомих, про нагороди, про Яцюка-епоху (хтось в коментарях написав, що Яцюк – то ціла епоха, і то справді є так), але тільки зараз розумію, що велич людини – в її простоті. Спочивай з Богом, друже. Ти великий вже тим, що любив людей і не чекав взаємності… що ніколи не ображався…
Як шкода, що ми більше не зберемось разом. Як шкода, що потрібні слова ми не завжди встигаємо сказати…”, – згадує старшого колегу журналістка Лілія Парфенюк.
Пережити трагічну звістку про загибель сина довелося мамі Юрія Яцюка
“Лідію Онуфріївну шкода!! Як матері пережити у таке свято смерть сина і ще такого сина!. Хай спочиває з миром!!”, – пише Інна Голдованська.
Помилка в тексті? CTRL+ ENTER
Коментарі (0)