Історик зазначив, що 9 травня не може бути Днем Перемоги для українців

Лише у 1965 році 9 травня стало “Днем перемоги”. Адже Сталін боявся мільйонів людей, які повернулися скаліченими з фронту. Саме вони знали правду про ті страхіття, які там відбувалися. Тому він не ризикнув його одразу зробити всенародним і з тим пафосом, який згодом йому надали. Це сталося лише через 20 років, коли народилося нове покоління.

Про це в ефірі політичного проекту “Прямим текстом” на телеканалі ZIK говорив професор та доктор історичних наук Віктор Брехуненко.

“У жодному разі 9 травня не може бути днем перемоги для України. Тому що у Другій світовій війні один окупант переміг іншого, а Україна стала жертвою, бо потрапила під вплив двох імперіалістичних хижаків – Німеччини та Радянського Союзу. Адже саме вони вели війну за переділ світу, а Україна стала жертвою цієї боротьби. Тому святкуючи 9 травня, ми стаємо на бік одного з окупантів і це повний абсурд”, – сказав Брехуненко.

Він також зазначив, що для Росії 9 травня цілком може бути Днем перемоги. Бо яка б не була імперія, але вона вела свою війну, на противагу Україні, яка повинна нарешті усвідомити, що вона є нацією, а не безликим натовпом. І дуже вагомим аргументом є те, що в СРСР “День перемоги” став державним святом і вихідним лише у 1965 році

“Лише через 20 років, коли з’явилося нове покоління, було запроваджено свято “День перемоги”. Бо навіть Сталін боявся мільйонів людей, які повернулися скаліченими з фронту. Адже саме вони знали правду про ті страхіття, які там відбувалися. Тому він не ризикнув зробити його всенародним і з тим пафосом, який йому згодом надали. І лише тоді, коли серед ветеранів питома вага енкаведистів, смершинців, тилових “крис”, перевищила рівень тих, хто сидів в окопах і реально воював, можна було починати нав’язувати міфи”, – прокоментував історик.

Також він наголосив, що не бачив ще жодного ветерана, який сидів в окопах і ментально не міг не погодитись з УПА чи іншою українською націоналістичною організацією. Адже яскравими їхніми противниками якраз є ті, які були “смершинцями”, НКВДистами і штабними “крисами”.

“Німеччина програла Другу світову війну, але насправді населення виграло, бо пішло вперед. На відміну від Радянського Союзу і його людей, які законсервувались  у комуністичній нечисті”, –  наголосив він.

Його підтримав художник Сергій Поярков, який розповів історію своєї бабці та дідуся, які ніколи не хвалилися тим, що воювали у Другій світовій війні.

“Мій дід і бабуся були ветеранами Другої світової війни, як вони вважали – Великої Вітчизняної. І ви абсолютно влучно сказали, що ті, хто воював, дуже відрізнялися від тих, які мали теплі посади. Бо вони ніколи мені не розповідали про війну, адже вона була така страшна, що дітям не можна було цього розповідати. Так само, як цього не роблять ті, хто воював в Афганістані чи зараз воюють на сході України. Це роблять лише фальшиві герої. Також були бойові нагороди “За взяття Берліна”, “За відвагу”, “За перемогу на Німеччиною”. І саме ці нагороди вони тримали у шухляді стола і діти ними ніколи не гралися. На відміну від «цяцьок», які давали через 10-20-30 років після закінчення війни. Саме ця “біжутерія” не збереглась, бо загубилася в пісочницях. Адже ветерани знали, якими є справжні відзнаки і відрізнятимуть їх до гробової дошки”, –  зазначив Поярков.