Покинуті владою – забуті суспільством. Як виживають жителі прифронтового селища Гранітне

З плином часу, інколи здається, що наше суспільство вже звикло до війни, що триває кілька років. Дехто вже звик в новинах читати, про кількість обстрілів у зоні АТО, дивитися, як повертаються у цинкових трунах ще зовсім молоді Захисники України. Кажуть, що люди мають властивість забувати Але є речі про які не можна забувати. Як, наприклад,історія про людей чиє життя зруйнувала війна, бо не всі змогли переїхати.

Читайте також: У Мінсоцполіки підрахували кількість переселенців в Україні

Місцевий волонтер, пастор-протестан Сергій Косяк опублікував шокуючі світлини з прифронтового селища Гранітне в Facebook, де цього часу, зводять кінці з кінцями 1500 місцевих жителів, з них 200 дітей. Сергій приїхав в селище з гуманітарною допомогою. Чоловік роздавав продукти і памперси для дорослих.

До війни тут проживало 3 500 мешканців, але виїхати змогли не всі. Селище знаходиться біля самої лінії фронту, на березі річки Кальміус. Це підконтрольна Україні територія. На іншому березі вже окуповані райони Донбасу. Міст через річку підірвали в 2014 році.

Ви не побачите таких фото в дорогих рекламних відеороликах уряду, що фінансуються з кишень простих українців, про успіхи реформ. Бо це незручна тема, вона не вписується в красномовні виступи гаранта про європейський вектор розвитку України.

Волонтерська місія: історії людей, які не змогли виїхати

-Старенька і її 48-річний син, інвалід з дитинства. Все життя вона кормить його з ложечки і всюди носить на собі, навіть в туалет. З кожним роком робити це все важче. У будинку холодно, дров немає, а вугілля коштує 8 000 гривен, а бабця отримує мінімальну пенсію 1 500 гривень (50 євро). Плюс пенсія сина по інвалідності, яка теж їх не рятує,- розповідає про побачене волонтер.

-Обстановка бідна, але чисто. Далі будуть фото з будинків, де набагато хуже,- продовжує Сергій.- В наступному будинку, бабуся живе одна, в повній убогості. Топити нічим, холодно. Старе залізне ліжко з кинутим на ньому ганчір’ям служить постіллю. Забиті дерев’яною фанерою вікна, що вилетіли від пострілів. В цьому будинку неходячіх бабуся, їй 100 років. За довгожителькою доглядає її 80-річна дочка з чоловіком. Проблеми ті ж – в кімнатах холодно, жебрацької пенсії ні на що не вистачає. Бабуся народилася під час війни, пережила кілька воєн і вмирає під час війни. В злиднях, посеред розрухи, під регулярними обстрілом.

Куди поділася багатомільярдна допомога від західних країн?

-Держава Україна отримує від західних країн багатомільярдну допомогу виключно через війну на Донбасі. Тобто, чиновники спекулюють на темі війни та окупації, а потім розкрадають гроші або витрачають їх на безглузду пропаганду, розповідаючи як в Україні стало добре під їх мудрим правлінням, яка Україна європейська країна,- продовжує активіст.- У той час безпорадні громадяни України страждають від голоду, вмирають від нестачі ліків і відсутність медичної допомоги, гинуть і отримують поранення під обстрілами. Держава не забезпечує їх елементарними базовими речами, хоча має це робити – аж до надання гідного житла в безпечному місці.

-Держава самоусунулася і не виконує своїх функцій. Позитивного сенсу в існуванні такої держави просто немає. Нахабний, брехливий, мерзенний паразит. Думаю, Європа, де до людей похилого віку трепетне ставлення, повинна припинити фінансувати держава Україна як злочинну організацію, піддають геноциду цілі верстви населення. Не можна виправдовувати злочини тим, що поруч Росія і окуповані райони, де відбувається точно такий же геноцид. Причому, цим людям похилого віку на фото ще пощастило, вони на підконтрольній території, а значить отримують жалюгідну подачку у вигляді 1 500 гривень, – каже пастор.-Така реальність сьогодні.