П’ять літрів кисню на хвилину: як працює інфекційне відділення у “червоній” лікарні в Чернівцях (фото)

28.10.2020, 15:33
87682

З-за дерев’яних дверей двоповерхової будівлі шестеро жінок виносять чоловіка на цупкій помаранчевій тканині.

Читайте також: Антитіла до COVID-19 живуть лише кілька місяців, – вчені

П’ятеро з них – працівниці лікарні, шоста – його дружина. Три кисневі подушки час від часу вислизають з рук жінок, йдеться у матеріалі “Української правди”.

Притримуючи лівою рукою кисневу маску, чоловік голосно стогне – від задухи.

За кілька секунд його кладуть на каталку, що стоїть за три метри від дверей. Її не можуть підігнати ближче, бо біля будівлі ремонт.

Шум бетонозмішувача і дзюрчанні води, якою наповнюється металева тачка, не можуть заглушити стогін чоловіка.

Жінки штовхають каталку по невеликому шматку сірого щебеня, на якому чоловік підскакує, і врешті викочують на асфальт.

Далі – реанімація.

Це одна хвилина біля інфекційного відділення Чернівецької обласної клінічної лікарні.

Тут восьмий місяць борються з монстром на ім’я коронавірусна хвороба. Утім інколи йому і програють.

8 місяців тому 

2 березня, коли SARS-CoV-2 або COVID-19 були абревіатурами в новинах з розділу “Світ” і стосувались здебільшого Китаю та Італії, перед Чернівецькою обласною лікарнею постало завдання з розряду “колонізувати Марс” – вилікувати першого в Україні пацієнта з коронавірусом.

Зробити це потрібно було за відсутності єдиного протоколу лікування МОЗ, досвіду і ліків, які можуть щось більше, ніж усувати симптоми.

З “колонізацією Марсу” Чернівецька обласна лікарня тоді впоралась.

За 20 днів після госпіталізації 39-річний Олександр, який наприкінці лютого разом з дружиною об’їздив Ломбардію, одужав.

Зараз про його перебування в лікарні нагадує блакитна табличка Національного реєстру рекордів України, яка стоїть у кабінеті головного лікаря Сергія Цинтара.

 

Відзнаку “Перший в Україні пацієнт лікарні, який одужав від COVID-19” Чернівецька обласна клінічна лікарня отримала 24 березня

Цинтар пішов до Чернівецької обласної ради від “Слуги народу”. Вибори він називає радше необхідністю, ніж власним бажанням – мовляв треба вибивати гроші на лікарню. Побіжно додає, що на місцеві вибори цьогоріч пішли близько третини лікарів закладу.

Лікарні є на що “вибивати” гроші. Наприклад, в інфекційному відділенні, одному з двох, де лікують пацієнтів з COVID-19, немає душу та кімнати відпочинку для лікарів.

– Мені соромно, коли пацієнти питають – чому у вас немає гарячої води? – скаже нам згодом завідувачка інфекційним відділенням Валентина Миндреску. – Соромно за наші умови, за нашу ванну кімнату.

 

Умивальники у ванній кімнаті інфекційного відділення Чернівецької обласної клінічної лікарні

Чернівецька лікарня зовні відрізняється від типових обласних лікарень у сірих радянських “коробках”.

Це величезний медичний заклад, зведений у 1886 році за розпорядженням австро-угорського імператора Франца Йосифа. Під час Першої світової, в 1916-му, тут працював хірургом майбутній російський класик Михайло Булгаков.

1 жовтня лікарні виповнилось 134 роки. І саме цей рік – один із найважчих за всю її історію, принаймні для інфекційного відділення.

Беззахисні лікарі  

– Де будете переодягатися? – запитує в нас інфекціоністка Наталія Костіна, тримаючи в руках два запакованих захисних костюми.

Костюми – дрес-код для “чужих”, які хочуть зайти у відділення. Сама вона одягнена у звичайний білий халат за коліно та штани. На обличчі – респіратор.

 

Інфекціоністка Наталія Костіна прийшла в лікарню на інтернатуру у 2001 році й залишилась тут працювати

Ми спускаємось тьмяно-освітленими сходами у невелике підвальне приміщення, де перуть і підшивають лікарняну постільну білизну під “Русское радио”.

Наталія, як і більшість її колег, уже перехворіла на COVID-19 – вірус підхопила наприкінці квітня.

– Ми тоді так працювали, що один вихід з цього дурдому був тільки на лікарняну койку – віддохнути. Але деякі наші дєвочкі дуже тяжко перехворіли, деякі позвільнялися, тому що далі просто не могли працювати після цієї хвороби.

Наталія розповідає, що початок епідемії лікарі тутешнього інфекційного відділення зустрічали в зелених протичумних костюмах і працювати в них було простіше за нинішні. Після протичумних були халати, які зав’язувались на спині, прорезинені костюми і врешті нинішні – на дотик щось середнє між тканиною і поліетиленом.

– Це костюм від пана Ахметова, – каже Наталія, розрізаючи упаковку. Ахметов на початку епідемії витратив щонайменше 300 мільйонів гривень на боротьбу з коронавірусом в Україні.

– І як, хороші костюми від пана Ахметова?

– Зараз самі побачите. Одне скажу, що зимою в них не холодно.

Додамо від себе – восени також.

 

На фото руки кореспондентів УП зі слідами тугої резинки, яка фіксує костюм на руці. Ми пробули в костюмах менше години

Наталія допомагає нам одягнути величезні білі халати на блискавці – вони шарудять так, ніби тобі 8 років і ти розбираєш щойно принесені мамою пакети BMW з місцевого базару.

Далі – блакитна шапочка, під якою треба сховати волосся, респіратор, у якому досить легко дихається, екран, що зав’язується на потилиці, та білі гумові рукавички. На це все йде хвилин 15.

 

Просовуємо руку повз тугу резинку халата. Вона дозволяє зафіксувати рукав на зап’ясті 

– Капюшончик ще іде всередину, – каже Наталія, – но тоді ти не зможеш нічого бачити. Буде йорзати.

І вона має рацію. Додатковий капюшон налазить на очі кореспондентки УП щонайменше 3 рази за пару секунд, і ми вирішуємо, що впораємося без нього.

На зміну попсі на “Русском радио” приходить політична агітація зі словами: “Це люди, які вміють вирішувати проблеми”.

У цей момент нашою найбільшою проблемою стає прозорий захисний екран, на якому постійно з’являється конденсат. “Двірниками” може слугувати хіба власна рука, якщо вона вільна, і якщо її вдасться просунути між екраном і респіратором.

Утім у лікарів є маленький лайфхак – екран можна натерти шматочком сухого мила, після чого крапельки води стікатимуть донизу без “парникового ефекту”. В нас цей лайфхак не спрацьовує.

 

Захисний щиток кореспондента за УП за менш ніж годину роботи в ньому

– Скільки часу лікар може ходити в такому захисному костюмі? – питаємо в Наталії.

– 4 години.

– А зміна у вас скільки?

– 24.

 

Кореспондентка УП в повному обмундируванні

Майже ніхто з лікарів у відділенні, де лікують пацієнтів з ковідом, не носить захисний костюм. Аргументів два – ми вже перехворіли, костюми не захищають.

– Ми вдягали їх в лютому, березні, квітні, і що це нам дало? – каже завідувачка інфекційного відділення Валентина Миндреску. – Все одно захворіли. І так само всі наші колеги – середній, молодший персонал. 

5 літрів кисню на хвилину

 – Хворих ми не знімаємо, – сигналізує нам Наталія Костіна, коли ми заходимо на перший поверх інфекційного відділення, де лікують пацієнтів з коронавірусом.

Пацієнти якраз почергово виходять зі своїх палат у коридор за обідом, який розсипають з металевих великих каструль на холодильнику. Обід для них безоплатний. Їжу, принесену родичами, можна залишити в холодильнику, вказавши дату та свою “фамілію”.

 

Холодильник для персональної їжі пацієнтів ковідного стаціонару. Їжу зазвичай приносять родичі

Інфекційне відділення Чернівецької обласної лікарні – це 60 ліжок на двох поверхах стаціонару і 82 медичних працівника.

Найголовніша кімната – палата інтенсивної терапії. Це єдине місце з прямим доступом до найнеобхіднішої речі в часи епідемії COVID-19 – кисню. І тут його бракує.

 Це у нас зволожувач такий, імітація, – показує Наталія на пластикову пляшку з-під  “Моршинської”, до якої по розвилці “спускається” кисень.

 

Медсестра в палаті інтенсивної терапії

Після зволоження він переходить по світло-зеленій трубці до маски, закріпленої на обличчі пацієнта, і, відповідно, у його дихальні шляхи.

Одночасно до кисню у відділені можуть підключити лише чотирьох пацієнтів.

Утім зараз працюють над новою розвилкою.

У палаті інтенсивної терапії троє людей – двоє чоловіків і одна жінка, усім на вигляд більше 45 років.

 

Палата інтенсивної терапії, до руки пацієнта підключений пульсоксиметр

Четвертим був чоловік, якого зранку перевели в реанімацію.

– Просто на ручку вам поставимо, – каже Наталія пацієнтці з палати інтенсивної терапії і підключає до неї пульсоксиметр – пристрій для вимірювання рівня кисню у крові та пульсу. Ставить його на стільчик біля ліжка пацієнтки – між ліками, туалетним папером і обіднім тертим буряком з хлібом.

– Дайте їй ще одну подушечку, – просить вона медсестру.

Стільчик біля лікарняного ліжка в палаті інтенсивної терапії. По центру – щойно підключений пульсоксиметр

 

Стільчик біля лікарняного ліжка в палаті інтенсивної терапії. По центру – щойно підключений пульсоксиметр

Пульсоксиметр за кілька секунд показує рівень кисню в крові – сатурацію – 86.

– 86 – це ж мало? – уточнюємо в Наталії, коли виходимо з палати.

– Це дуже мало. Зараз вона “роздихається”.

Пряма точка доступу до кисню – це другий етап допомоги пацієнту, який має проблеми з диханням. Перший – це кисневий концентратор, до якого підключають пацієнта з незначним зниженням рівня сатурації.

Третій – СІПАП-маски та ШВЛ-апарати. До них підключають лише в критичних випадках – у реанімації.

 

Лікарки інфекційного відділення, яке лікує людей з коронавірусом

З кінця березня в лікарні з’явилось друге відділення для ковід-пацієнтів – пульмонологічне. Перепрофільоване. Тут розгорнули 45 ліжок, усі з яких нині – зайняті.

– У нас є кисень, розводка, 10 концентраторів, – розповідає завідувачка Світлана Коваленко. – Хворі зі своїми концентраторами приходять зараз часто, бо це такі апарати, більше для домашнього користування – для малопоточної кисневої терапії. Тому якщо хворий має таку можливість, ми рекомендуємо купляти концентратори. 

Хоча вони і не дешеві, на жаль – тисячу доларів, плюс-мінус.

Людині, у середньому, треба 5 літрів кисню на хвилину, розповідає Світлана. Це 300 літрів на годину і понад 7 тисяч літрів на добу.

 

Коридор між боксованими палатами інфекційного відділення. Вікна в таких палатах виходять не на двір, а в сусідню палату

Крістіна Авраменко – одна з медсестер, яка працює в інфекційному відділенні. У відділення прийшла пів року тому у розпал епідемії і одразу захворіла.

 У мене не було позитивного результату тесту, але пневмонія двобічна була, – ділиться дівчина, розставляючи ліки.

– Не думали звільнятись після того, як захворіли?

– Ні-ні, мені подобається ця робота. Я хотіла тут працювати.

 

Боксована, відокремлена палата, в інфекційному відділенні

Пацієнт середньої важкості проводить в інфекційному відділенні Чернівецької лікарні від двох тижнів. “Легких” пацієнтів з коронавірусом в Україні не госпіталізують.

– У мене найбільше було 50 днів, – за “лікарським” столом біля входу до відділення розповідає Наталія. – Тотальне ураження легенів. Вона місяць пролежала в реанімаційному відділенні, і потім ще 20 днів у нас. Але своїми ногами пішла додому!

Головна людина у відділенні – Валентина Миндреску. Вона прийшла в Чернівецьку обласну лікарню в 1997 році, одразу після медінституту. Тут проходила аспірантуру та до 2009 “росла” до завідувачки інфекційного відділення.

Коронавірус називає найбільшим викликом за 11 років своєї роботи.

– Коли до нас поступив перший пацієнт, ми мали лише 10 протичумних костюмів, – розповідає Валентина. 

Далі підтягнулись волонтери, небайдужі люди і лише потім – держава.

Зараз лікарі Чернівецької лікарні відкрито розповідають, що мають і засоби захисту, і доплати. А не під запис додають, що у виборчий період лікарню “засипали” ліками.

Валентина, як і її підлеглі, перенесла COVID-19. І була не єдиною хворою у своїй родині – хворобу підхопили чоловік і донька, утім усі хворіли в різний час.

…Чоловік, якого зранку несли шість жінок на помаранчевому простирадлі – викладач місцевого університету, з яким працює її донька-аспірантка.

Світ ковіду тісний.

Читайте головні новини України та світу на наших сторінках у FacebookTelegram та Instagram

Помилка в тексті? CTRL+ ENTER

    Коментарі (0)

    Додати коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Останні новини

    Опитування

    WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com