Понад 100 днів полону волонтери з Маріуполя витримували тортури і знущання: розповіді звільнених

Волонтери вперше публічно розповіли у Варшаві, які були умови утримання, як вдалося вибратися з полону. Ще наголосили, що так звані «ДНРівці» досі утримують ще одного з них – волонтера Сергій Тарасенка, про долю якого невідомо, зазначаються в ТСН.19.30.

Змушували топтати український прапор, давали 150 мілілітрів води на день, а чоловіків били і катували струмом – так із жахом Анна Ворошева згадує свої сто днів у полоні. Маріупольська флористика-декораторка від початку повномасштабного вторгнення волонтерила – розвозила ліки і харчі тим, хто цього найбільше потребував. «27 березня я була затримана на пропускному пункті, коли намагалася виїхати з Маріуполя. На той момент я керувала джипом, який був наповнений їжею, засобами гігієни і дитячими ліками, інсуліном», – розповідає волонтерка.

Авто і товар забрали, а жінку відвезли до Мангуша, а далі було кілька етапувань, кінцевим пунктом стала Оленівська колонія номер 120. «Найжахливішим є те, що мене доводило до сліз кожного разу, це коли ти чув звуки побиття, крики людей з благанням припинити знущання, це було найстрашніше. Ми були при включеному світлі, постійний шум, музика, крики, просто фонове включення сірого шуму радіочастот», – розповідає Анна.

Спали на бетонній підлозі, від холоду і голоду хворіли, але жодної медичної допомоги не отримували. Жінок там було понад півтори сотні. «Це були і колишні поліцейські, було кілька цивільних, це кухарі, медсестри. Останній вихід з «Азовсталі» там була дівчина, яка займалася академічним співом – Катя, так звана «Пташка», вона волонтер, але вона була там», – розповідає колишня полонена.

В 120-й колонії жінка зустріла й інших волонтерів-водіїв. З’ясувалося, їх там 22, між собою вони не були знайомі, їх взяли в полон у різний час і в різних районах Маріуполя.

ІТівець Костянтин Величко допомагав знайомим і друзям вибиратися з окупованого Маріуполя і Бердянська. Під час одного з таких рейсів на крайньому блокпосту Маріуполя його схопили російські військові. Звинуватили в тому, що він вивозить за гроші українських військових.

«Нас переміщали із зав’язаними очима, нам зав’язували очі скотчем, замотували руки, одягали мішки на голову. Якщо я неправильно сидів, мене били по ногах, якщо я опускав руки, мене били по руках», – пригадує чоловік.

Допитували, а після допиту змусили підписати протокол. «Статей в тому протоколі було дуже багато, як ми згодом зрозуміли, що в основному інкримінують нам тероризм, що ми нібито на підконтрольних територіях «ДНР» робили якість терористичні акції», – розповідає  колишній полонений Станіслав.

За звільнення волонтерів-водіїв боролося безліч людей. Хто зіграв ключову роль – не знають і досі. «Наші рідні, близькі, друзі, просто знайомі, волонтерські організації, українська влада – всі брали участь в цьому процесі, і у нас немає відповіді, чому раптом прийшов цей папір із прокуратури, яка постановила випустити нас», – каже Костя.

Більшість звільнених волонтерів вибиралися з «ДНР» через Росію, Латвію, Литву і Польщу. Мандрівка була довгою. Зараз хочуть фізично відновитися, підлікуватися і побути з рідними, а згодом, кажуть знову повернутися до волонтерства.

Читайте головні новини України та світу на нашій сторінці у Facebook